У 2024 році Бразилія виробила близько 5,3 мільйона тонн свинини. Значна частина цієї продукції – 1,3 мільйона тонн – була експортована до 89 країн, переважно до держав Східної Азії та Північної й Південної Америки.
Авторка матеріалу відвідала декілька свиноферм у бразильських штатах Сан-Паулу, Парана, Мінас-Жерайс та Гояс. На цих підприємствах, що належать до семи незалежних виробничих груп, поголів’я свиней варіюється від 1 тисячі до понад 22 тисяч свиноматок. Господарства працюють за замкненою системою виробництва або за мультисайтовою моделлю.
Спекотний і вологий клімат Бразилії вимагає ретельного контролю параметрів вентиляції, водопостачання та годівлі. Ферми оснащені системами бокової вентиляції з регульованими шторами та установками для охолодження приміщень за допомогою водяного туману. Більшість господарств мають власні комбікормові заводи, де раціони розробляють фахівці-нутриціологи та ветеринари. Процес годівлі тварин повністю автоматизований.
Біобезпека і генетика
За інформацією авторки, Бразилія залишається вільною від таких небезпечних захворювань свиней, як репродуктивно-респіраторний синдром (РРСС) та африканська чума свиней (АЧС). П’ять з відвіданих господарств беруть участь у генетичних програмах, утримуючи прабатьківське поголів’я (GP і GGP). Три ферми мають власні станції для забору та обробки сперми кнурів. Основна генетична робота проводиться з використанням матеріалів від компаній, що добре представлені і на європейському ринку. Як термінальну породу кнурів найчастіше використовують кнурів породи Дюрок.
Добробут тварин і персонал
З 2020 року в Бразилії діє нормативна інструкція 113 – перший національний закон, спрямований на покращення добробуту свиней. На фермах все частіше впроваджують методи групового утримання свиноматок після опоросу, використовують регульовані бокси для народження поросят, пізніше відлучення поросят (у віці 24–28 днів) та практикують імунокастрацію замість хірургічної.
Важливою особливістю є те, що в Бразилії на одного працівника припадає в 2–3 рази менше тварин, ніж у країнах Європи. Витрати на оплату праці становлять 6–10% від собівартості кілограма свинини, що приблизно відповідає показникам Європи чи США. Водночас, вищий рівень залучення живої праці дозволяє швидше виявляти проблеми на фермі.
Бразильський досвід може бути цікавим для України, де африканська чума свиней залишається серйозною проблемою галузі протягом десятиліття. Автор аналізу зазначає, що суворий карантин генетичного матеріалу, обмеження пересування тварин та низька щільність свинопоголів’я допомагають Бразилії успішно протистояти АЧС та РРСС.
Хоча бразильська модель не є прямою копією для українських господарств через відмінності в масштабах виробництва та кліматичних умовах, вона демонструє, що послідовні заходи біобезпеки можуть ефективно захищати галузь від небезпечних хвороб, навіть за умов високої концентрації виробництва.
Авторка підсумовує, що виклики, з якими стикається свинарство – добробут тварин, скорочення використання антибіотиків, біобезпека, сталість виробництва та кадрове забезпечення – є глобальними. При цьому бразильська та європейська моделі виробництва дедалі більше зближуються за встановленими стандартами.