Підприємство «ВЕРЕС», розташоване на Кіровоградщині, вже понад два десятиліття застосовує технологію no-till. Три роки поспіль компанія відмовляється від вирощування кукурудзи, зосереджуючись на твердій пшениці та обробці соняшника. Йдеться не про звичайне виробництво олії, а про очищення насіння для отримання ядра, яке користується попитом у європейській харчовій та кондитерській індустріях. Новий етап розвитку підприємства збігся з його інтеграцією до холдингу «Голден Агро», який до повномасштабного вторгнення активно працював на Луганщині. Розглянемо детальніше.
Перехід на no-till: прогресивний підхід
Сідаємо до кабіни комбайна Case, щоб на власні очі побачити процес збору озимої пшениці на підприємстві «ВЕРЕС». Механізатор Юрій, який працює тут 24 роки, зазначає, що такого врожаю він ще не бачив. Вперше пшениця демонструє показник 8 т/га, тоді як у попередні роки врожайність становила близько 4 т/га.
— Чи сприяли цьому погодні умови? — запитуємо директора «ВЕРЕС» Володимира Зубкова.
— Осіння погода 2024 року, безумовно, не була ідеальною, — відповідає він. — Однак за останні 20 років ми настільки відточили наші технологічні процеси, що можемо точно розрахувати необхідні внески, вибрати правильну селекцію та оптимальний час посіву для досягнення таких результатів, які ви бачите.
Основою діяльності компанії є технологія no-till, яку тут почали впроваджувати задовго до того, як вона стала поширеною, згадує Володимир Зубков. Для освоєння цієї технології агрономів навіть відправляли на навчання до Аргентини. Сьогодні, в умовах змін клімату, саме вона виявилася найефективнішою. Наприклад, якщо в «ВЕРЕС» врожайність пшениці сягає 8 т/га, то у сусідів цей показник коливається в межах 1,5–4 т/га.
Впровадження no-till дозволило підприємству скоротити кількість польових операцій майже втричі, зменшити потребу в техніці та робочій силі, а також знизити загальну собівартість виробництва на 30%.
Водночас, для ефективного функціонування технології потрібен час, зазначає директор. Перебудова ґрунтів та формування біоти займають щонайменше п’ять років. В «ВЕРЕС» технологію також впроваджували поетапно, а не одразу на всіх площах.
Володимир Зубков
директор компанії «ВЕРЕС»
«У перший рік після відмови від оранки врожайність зазвичай знижується. Багато фермерів витримують лише до другого року й здаються. Тому в цій справі потрібні витримка та глибоке розуміння процесу».
Новий власник та стратегічний актив
Наш візит на підприємство збігся з важливою подією: у липні, після піврічних переговорів, «ВЕРЕС» офіційно став частиною холдингу «Голден Агро». Новий власник, Анатолій Дєточка, згадує, що вперше познайомився з підприємством у 2022 році, коли купував у нього продукцію.
Анатолій Дєточка
директор і засновник «Голден Агро Холдинг»
«Це надзвичайно цінний актив, підприємство з 27-річною історією. Тут усе функціонує злагоджено, як годинник: налагоджені процеси, чітке управління та команда, яка знає свої цілі».
Холдинг «Голден Агро» розпочав свою діяльність на Луганщині. До початку повномасштабного вторгнення компанія володіла двома елеваторами силосного типу загальною місткістю 80 тис. т та обробляла близько 20 тис. га землі. Наприкінці 2021 року «Голден Агро» придбала ще один актив площею 12 тис. га і планувала подальший розвиток. Однак, початок війни зруйнував ці плани, і всі активи опинилися під окупацією.
Один з найбільших об’єктів холдингу — елеватор у Рубіжному місткістю 35 тис. т — був знищений росіянами протягом перших місяців вторгнення. На той момент він був повністю заповнений соняшником та озимою пшеницею. Збитки від втрати бізнесу холдинг оцінив у 50 млн грн.
Незважаючи на це, команда не здалася і почала поетапно відновлювати бізнес на підконтрольній Україні території. Роботу розпочали зі зберігання та відвантаження зерна в Ізмаїлі. Там компанія встигла попрацювати до відкриття водного шляху, відправляючи судна вантажопідйомністю 5–7 тис. т. Наразі цей напрямок продовжує функціонувати, забезпечуючи зберігання зерна, вирощеного в Одеській області.
Як пояснює Анатолій Дєточка, висока маржа в трейдингу протягом першого року війни дійсно допомогла втриматися на плаву. Відокремлені кошти холдинг почав інвестувати у зберігання та виробництво. Були придбані нові елеватори у Кіровоградській та Полтавській областях. Сьогодні сукупні потужності зберігання досягають 150 тис. т.
Анатолій Дєточка
директор і засновник «Голден Агро Холдинг»
«Наявність земельного банку поруч із сучасним маршрутним елеватором є дуже зручною. Для трейдингу власні потужності зберігання є обов’язковими, без цього бізнес не буде достатньо прибутковим», — пояснює Анатолій Дєточка логіку придбання елеваторів.
Паралельно компанія почала розширювати земельний банк. Були придбані корпоративні права на підприємство в Одеській області (близько 4 тис. га) та на Київщині (близько 3 тис. га). Разом із «ВЕРЕСом» загальний земельний банк наразі становить 18 тис. га.
У 2024 році група сплатила близько $2 млн податків та забезпечила роботою понад 400 співробітників.
Інвестиції у переробку соняшника
У планах «Голден Агро» подальше розширення земельного банку та інвестиції в інфраструктуру. Зокрема, спільно з «ВЕРЕС» планується запуск унікального для України проєкту з переробки соняшника — виробництво каліброваного ядра. Партнером виступає компанія «Еліка». Продукція орієнтована на експорт, і вже є інтерес з боку європейських покупців.
Некондиційне насіння соняшника після обрушення буде спрямоване на виробництво олії. Як пояснює Володимир Зубков, це дозволить знизити виробничі витрати та отримати додатковий прибуток до 10%. Для цього планується модернізація олієпресового заводу «Голден Агро» в Ізмаїлі. Відходи від переробки будуть використані для виробництва пелет.
Причина вибору саме цього напрямку, а не класичної переробки, полягає в ціні: тонна олії коштує близько $1 тис., тоді як тонна ядра соняшника сягає €2 тис.
Володимир Зубков
директор компанії «ВЕРЕС»
«Ціна на ядро зростає, оскільки воно використовується у харчових продуктах, снеках, кондитерських виробах, спортивному харчуванні та спеціалізованих протеїнових продуктах. Попит у ЄС на нього зараз дуже високий».
Початковий обсяг переробки становитиме 16 тис. т власного врожаю. Наразі проєкт перебуває на стадії підписання контракту та внесення авансу.
Економіка вирощування м’якої пшениці та дуруму
Повертаючись до полів, зазначимо, що основними культурами у «ВЕРЕС» є тверда та м’яка пшениця. Цього сезону під озиму м’яку пшеницю було відведено близько 4 тис. га. Зерно переважно відноситься до 3 класу, з вмістом протеїну 11–11,5%. На момент нашого візиту жнива ще тривали, залишалося близько тижня роботи.
Тверда пшениця є новою культурою для компанії. Озиму тверду пшеницю, вирощену вперше, зібрали з урожайністю 6 т/га. Для порівняння, яра тверда пшениця дала лише 3 т/га, оскільки близько половини площ постраждали від травневих заморозків, які локально знищили врожай.
Володимир Зубков пояснює, що такі погодні умови є нетиповими для Кіровоградщини. «Однак в агробізнесі завжди потрібно враховувати подібні ризики. Наступного року ми підійдемо до вирощування цієї культури з більшим розумінням», — додає він.
Цікавлячись економікою вирощування м’яких сортів та дуруму, директор зазначає, що головна відмінність полягає в агротехнології, зокрема, у додатковому внесенні 10 т/га аміачної селітри. Це складає близько 2 тис. грн/га.
Володимир Зубков
директор компанії «ВЕРЕС»
«Якщо з гектара отримуєш 6 т, як цього року, то витрати становлять близько 340 грн/т. Натомість різниця в ціні між м’якою пшеницею та дурумом сягає 4 тис. грн/т. Отже, вирощування дуруму виглядає привабливим. Щоправда, щодо ярих культур ризики ще недостатньо зрозумілі, тоді як по озимих ми вже отримали певний досвід».
На наступний сезон у «ВЕРЕС» планують збільшити площі під твердою озимою пшеницею до 3 тис. га.
Покупців на поточний врожай вже знайдено. Однак, компанія не планує самостійно займатися переробкою дуруму. Раніше у компанії був власний млин для переробки м’якої пшениці, але цей напрямок не приніс очікуваних результатів. Крім того, у випадку з твердою пшеницею йдеться не просто про борошно, а про виробництво макаронних виробів чи круп, що означає роботу з роздрібним сегментом. До таких інвестицій компанія наразі не готова, тому зосереджується на вирощуванні.
Яра пшениця замість кукурудзи
Основною ярою культурою у «ВЕРЕС» залишається соняшник. Горох, що займає до 1 тис. га, Володимир Зубков називає ремонтною культурою. Його висівають на полях, які “втомилися” і не дають бажаного врожаю, або там, де з’явилися бур’яни, які не вдається контролювати за технологією вирощування соняшника.
Урожайність соняшника цього сезону очікується на рівні 2,5 т/га, що дозволяє досягти планової рентабельності.
Кукурудзу компанія не вирощує вже три роки. За словами Володимира Зубкова, повномасштабна війна зробила її вирощування надто ризикованим. Зокрема, культура потребувала досушування, а в країні спостерігалися перебої з електро- та газопостачанням. Крім того, кукурудза потребує значних витрат на азотні добрива. Додаткові проблеми виникли з логістикою та експортом у 2022 році.
Загалом, спостерігається тенденція до зниження врожайності в регіоні. «Якби ми продовжували сіяти кукурудзу, ми б лише втрачали гроші», — констатує директор. Тому її замінили на яру пшеницю.
Однак, компанія «ВЕРЕС» не повністю відмовляється від кукурудзи. Її розглядають як елемент сівозміни, що може допомогти збалансувати земельний банк. Наступного року планують посіяти близько 600–700 га. Наразі відбувається підбір гібридів з оптимальним ФАО, враховуючи кліматичні умови регіону.
Акцент на власне зберігання
Врожай у «ВЕРЕС» зберігається на двох власних елеваторах та у підлогових складах. Сукупна місткість дозволяє зберігати до 50 тис. т зерна, ще 20 тис. т підприємство може розміщувати у рукавах. Цього обсягу достатньо для повного покриття власних потреб у зберіганні. За потреби «ВЕРЕС» також надає послуги зі зберігання, закупівлі та трейдингу.
Цього року, однак, компанія не розраховує на великі обсяги роботи елеваторів. Стратегія «зберігати продукцію якомога довше й продавати, коли ринок вигідніший» дотримується новим власником «ВЕРЕС» Анатолієм Дєточкою, який свідомо притримує продаж пшениці.
Анатолій Дєточка
директор і засновник «Голден Агро Холдинг»
«Ціна на сільськогосподарську продукцію щорічно стабільно зростає до певного рівня, на мою думку, це близько 50–60% річних. Відповідно, за пів року продукція дорожчає приблизно на 30%. Отже, зберігання є дуже вигідним бізнесом. Наразі купувати зерно стає дедалі складніше, оскільки фермери його не продають. Тому ми знову повертаємося до нарощування земельного банку та вирощування культур, щоб завантажувати власні потужності зберігання своєю продукцією і тримати її якомога довше», — пояснює ринкову логіку Анатолій Дєточка.
Конкуренція та стратегія розвитку
На завершення візиту Володимир Зубков зазначає, що після входження до складу «Голден Агро» перед «ВЕРЕС» відкриваються нові перспективи, зокрема, розширення земельного банку, робота у менш ризикованих регіонах та поширення досвіду на інші кластери.
«Але як розширюватися, коли поруч діють такі потужні гравці, як «Кернел», «Королівський смак», «Астарта»?», — скептично запитуємо ми. На що Володимир Зубков з посмішкою відповідає, що «ВЕРЕС» працює ефективніше за інші холдинги в регіоні.
Володимир Зубков
директор компанії «ВЕРЕС»
«У нас менше людей, але кожен чітко розуміє свою зону відповідальності. Ми самостійно контролюємо процеси, виїжджаємо в поля та вирішуємо проблеми на місці. На відміну від абстрактних керівників в офісах, які покладаються виключно на звіти».
Цікаво, що в той час, коли аграрії шукають активи у західних регіонах для мінімізації воєнних та кліматичних ризиків, «ВЕРЕС», навпаки, продав частину свого підприємства «Захід Агропром» у цьому регіоні. Зараз на продаж виставлені залишки земельних ділянок та нерухомості.
За словами Володимира Зубкова, без меліорації цей регіон непридатний для рослинництва. Через надмірні опади поля залишаються затопленими майже до червня, що призводить до вимокання озимих культур.
Володимир Зубков
директор компанії «ВЕРЕС»
«Ми відновили водовідвідні системи та канали, встановили обладнання для іригації, що дозволяло використовувати воду з каналів для зрошення в періоди спеки. Однак, без державної підтримки масштабувати цю практику стало неможливо».
Також свою роль відіграла логістика. З початком повномасштабної війни західний кордон та залізничні шляхи не витримували експортних навантажень. Тривалі простої та пов’язані з цим ризики суттєво зменшували маржу. Тому компанія утримувала актив, доки це було можливо, але зрештою відмовилася від нього. «Краще зосередимося там, де ми можемо бути по-справжньому ефективними», — підсумовує Володимир Зубков.
Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com