Об’єднання малих фермерських господарств навколо спільної інфраструктури може стати одним зі способів підвищення їхньої економічної стійкості. Йдеться про створення агропродовольчих кластерів поблизу великих міст, де фермери зможуть спільно користуватися потужностями для переробки, логістики та збуту, залишаючись при цьому незалежними власниками своїх господарств.
Концепцію такої моделі представив президент Української кооперативної федерації та засновник «Сімейних молочних ферм» Михайло Корилкевич під час 35-го Міжнародного економічного форуму в Карпачі.
Малим фермам дедалі складніше конкурувати
За словами авторів концепції, невеликі сімейні господарства сьогодні одночасно стикаються зі зростанням вартості пального, електроенергії, кормів та оплати праці, кадровим дефіцитом, логістичними труднощами та погодними ризиками.
Особливо гостро ці проблеми відчувають невеликі молочні ферми. Через віддаленість господарств переробникам не завжди економічно вигідно організовувати збір малих партій молока. Водночас невеликі виробники мають значно менші можливості самостійно інвестувати у переробку, логістику та вихід на роздрібний ринок.
За оцінкою авторів ініціативи, низька маржинальність обмежує можливості фермерів вкладати кошти у розвиток і підвищення продуктивності, що в перспективі може призводити до скорочення поголів’я або припинення роботи господарств.
Це має наслідки не лише для агровиробництва. Сімейні ферми створюють робочі місця та економічну активність у сільських громадах, формують місцеву податкову базу й підтримують розвиток локального виробництва продуктів харчування.
Фермер залишається незалежним, але отримує переваги масштабу
Одним із можливих рішень Михайло Корилкевич називає створення Metropolitan Food Cluster — агропродовольчих кластерів навколо великих міст за моделлю, яку розвивають у Нідерландах.
Її принцип полягає не в укрупненні самих господарств. Фермер залишається власником свого бізнесу, але отримує доступ до ресурсів та інфраструктури, які невеликому виробнику складно або економічно недоцільно створювати самостійно.
Зокрема, йдеться про ветеринарний і технологічний супровід, корми, навчання, фінансування, переробку, логістику та канали збуту.
Таким чином десятки невеликих господарств можуть отримати частину переваг, характерних для великого агробізнесу, не втрачаючи власної самостійності.
Від поля до магазину — в радіусі 100 км
Наступним етапом розвитку такої системи може стати створення біоциркулярних агропродовольчих хабів. Їхня особливість полягає у формуванні локального виробничого циклу, в якому ресурси максимально використовуються всередині системи.
Наприклад, одне господарство вирощує кукурудзу та постачає її як корм іншому фермеру. Молочна ферма виробляє молоко, яке надходить на розташоване поруч переробне підприємство. Готові молочні продукти після цього реалізують у найближчих великих містах.
Оптимальний радіус такого кластера оцінюється приблизно у 100 км. Це має скорочувати логістичне плече між виробництвом, переробкою та кінцевим ринком і водночас забезпечувати містам доступ до продукції місцевих виробників.
Концепцію Михайло Корилкевич представив 8 вересня під час панельної дискусії «Майбутнє сільського господарства Центральної та Східної Європи» на Міжнародному економічному форумі в Карпачі.
Перший такий кластер можуть створити на Рівненщині
Потенційна пілотна локація для реалізації моделі вже є у Рівненській області. Йдеться про територію площею 16 га приблизно за 20 км від Рівного.
Там уже працюють кормовий центр, переробний цех, ферма та навчальний центр. Крім того, у радіусі 100 км розташовані близько 25 сімейних ферм і чотири крафтові переробні підприємства.
Наявна інфраструктура та мережа виробників, за задумом ініціаторів, можуть стати основою для поступового створення агропродовольчого кластера, а надалі — біоциркулярного хабу.
Очікується, що така модель може допомогти малим господарствам скоротити логістичні витрати, отримати доступ до переробки та стабільніших каналів збуту, а також залишати більшу частину доданої вартості безпосередньо у сільських громадах.