У свої 25 років Павло Коєн з Одеської області вже володіє двома тепличними господарствами та забезпечує мікрозеленню та салатами мережу супермаркетів. Розпочавши підприємство під час війни, він демонструє: невеликий агробізнес може прогресувати навіть у найтяжчі часи – за умови належної допомоги. Одним із таких засобів стала програма кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві, що реалізується за сприяння Групи Світового банку та фінансується ЄС. Спілкуємося з Павлом про його шлях, труднощі та висновки.
̶ Коли та на яку суму ви отримали позику під гарантії Фонду? З яким банком ви співпрацювали?
̶ Позику ми отримали від ПАТ «Банк Восток», одного з банків-партнерів Фонду. Її розмір становив 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а інші 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили використати можливості Фонду? Наскільки вони виявилися для вас привабливими?
̶ Раніше я не знав про Фонд та таку можливість. Однак я усвідомлюю, що для більш швидкого та інтенсивного росту підприємства необхідно залучати додаткове фінансування, розвиватися лише власними оборотними коштами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і саме там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших функцій Фонду я, відверто кажучи, не в курсі, оскільки вся моя взаємодія була через банк. Гадаю, що саме банк здійснив більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатися підприємництвом, банки – фінансуванням. Але найважливіше – Фонд допоміг мені надати заставу за позикою. Це прекрасна програма, яка реально допомагає малому агробізнесу, якщо він відповідає умовам Фонду.
Павло Коєн
̶ Що потрібно зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві?
̶ Ми – нове підприємство, позиціонуємо себе як нове покоління аграріїв для нового покоління споживачів. У нас все зроблено правильно з самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові операції, ПДВ. Тому багато питань просто не поставали.
В цілому весь процес зайняв кілька місяців. Багато етапів були для нас новими. Я не можу сказати, що одразу підготував усю документацію за пів дня. У мене немає окремих працівників, які б готували ті чи інші документи. Переважно я робив це сам, одночасно з основними бізнес-процесами, якими займався. Проте я вважаю, що термін у кілька місяців як для першої позики в житті у 24 роки, це досить непогано.
̶ Чи охоче банки надають позики малим агробізнесам? Що їх стримує у співпраці з такими господарствами, як ваше?
̶ Банки іноді з обережністю ставляться до кредитування, і це виправдано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Можливо, часом підприємствам це не до вподоби. Але якщо підприємство працює чесно та все робить «в білу», має набагато менше ризиків і більше шансів на співпрацю.
У 25 років Павло Коєн з Одещині уже має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів
̶ Гарантії Фонду досягають 50% від суми позики. Чи задовольняє вас такий їх відсоток?
̶ Звісно, хотілося б більше. Є багато підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у рамках проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не дійшов. Але не завжди вистачає інструментарію для «бусту», тобто піднесення бізнесу.
Тому я вдячний Фонду та банку, які підтримали мене в цій ситуації, – це був значний поштовх у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно працювати більше над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не дуже малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки важливою є робота Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент сільгоспвиробник може втратити всі свої активи?
̶ Я вважаю, що поточні реалії не повинні бути для нас стримуючим чинником. Все, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність та розвиватися, незважаючи ні на що. Це єдина запорука успіху та прогресу не тільки агросектору чи конкретного підприємства, а й держави та економіки в цілому. Не можна посилатися на війну, треба сприймати це як виклик і рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну позначилося на вашому бізнесі?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, звичайно, ми відчуваємо проблеми, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. Тож маємо працювати далі.
̶ Якої підтримки вам не вистачає як підприємцю?
̶ Я за всю свою підприємницьку діяльність часто відчуваю себе як один у човні. Мені не вистачає прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона налагоджує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з кимось із малого. Але я б хотів, щоб була можливість прямого контакту, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, говорити, що б хотілося побачити інакше.
Простий приклад – гранти на теплицю. Вони є, умови в рамках гранту такі, що ви можете побудувати лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає ніякого технічного та технологічного стрибка. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу побудувати нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна підтримка. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би порадив – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити держава?
̶ Має цінувати сумлінний бізнес. Зараз іноді здається, що я один з небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, у менш вигідному положенні. Я хочу, щоб усі грали за однаковими правилами. Це єдина можливість побудувати справжню конкуренцію та сильну економіку.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»