Одним із найславетніших не тільки в Україні, а й у всьому світі осередків селекції пшениці є Миронівка (що на Київщині), яку недаремно іменують пшеничною колискою, серцем української озимої пшениці, оскільки саме тут базується Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла. Ця науково-дослідна установа є визнаним лідером вітчизняної селекції озимої пшениці, адже саме тут виведено унікальні види озимої культури, котрі принесли пошану її авторам і стали взірцями селекції пшениці. І вже на підґрунті створених щорічно постають нові, не менш цікаві різновиди зернових. Яким є сьогодення інституту, які проблеми вирішують його фахівці та що нині відбувається у сфері селекціонування зернових культур? Про це ми ведемо розмову з Олександром Демидовим, керівником цієї відомої наукової установи.
Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, почесний працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.
Освіта
— 1983 р. — завершив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (отримав диплом за фахом — інженер-механік).
— 1996 р. — захистив кандидатську роботу на тему «Особливості вегетації та продуктивність соняшнику післяжнивного у Дніпропетровській області в залежності від методів і щільності висіву».
— 2010 р. — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (здобув другу освіту — агроном)
— 2014 р. — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.
Трудова діяльність
— 1993–1996 рр. — офіційний представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 1994–2002 рр. — депутат Дніпропетровської обласної ради.
— 1999–2006 рр. — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 2006–2014 рр. — очільник Департаменту землеробства Мінагрополітики України.
— З 2015 р. — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла
Відзнаки
— 1992 р. — присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства».
— 2008 р. — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
— 2010 р. — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
— 2011 р. — орден «За заслуги» ІІ ступеня.
— 2012 р. — Грамота Верховної Ради України.
— 2015 р. — медаль «Патріот України» за активну участь у допомозі бійцям АТО.
— 2020 р. — орден «За заслуги» І ступеня.
Родина: одружений, має дочку, сина, онуків.
Олександре Анатолійовичу, нинішню пору року хлібороби називають аномальною через зовсім нетипові кліматичні умови. А якими є висновки миронівських науковців?
— Справді, умови цьогоріч є незвичайними: восени на значній частині території держави дощів майже не було, майже без снігу була зима, а навесні ми реєстрували морози й заморозки. Одначе, якщо розглянути комплекс факторів останніх 10–12 років, то очевидно: практично кожен рік вирізнявся своїми нетиповостями. Загалом добре відомо, що двох цілком тотожних років за гідротермічним режимом і, передусім, розподілом опадів і динамікою температури, за даний термін не траплялось. Такі коливання зумовлені глобальними кліматичними змінами. Отже, ми їх відстежуємо і беремо до уваги, створюючи нові види.
За наявності таких обставин, чи маєте ви стратегію у селекційній роботі? Яка вона? На що робите наголос?
— Якщо висловити стисло, то основна стратегія селекції на сьогодні — це поєднання в нових видах високого потенціалу продуктивності, добротних показників зерна та посиленої адаптивності. Під останньою розуміємо здатність гарантувати відносно стабільний рівень врожайних і якісних показників за кліматичних флуктуацій різних років, що забезпечується генетичною стійкістю до основних абіотичних і біотичних факторів і загальним гомеостазом організму.
В цілому, з погляду селекціонера, на відміну від виробництва, поганих років не існує. Бо зміни й перекомбінація метеорологічних факторів і пов’язані з цим поєднання спеки, морозів, поширення збудників захворювань, вилягання насаджень тощо, дають можливість більш повно дослідити селекційний матеріал і націлено поліпшувати створені види.
Нагадаю, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість головних селекційних установ, має унікальне географічне розташування. Науковці, котрі засновували станції та дослідні ділянки на початку ХХ ст., робили це досить обдумано та аргументовано. Наш інститут розташовано на найвищій місцевості Київської області та вододілі двох рік — Дніпра і Росі. Глибина залягання підземних вод — 50–60 м. Дані умови сприяють оцінці та формуванню селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), який поєднує значний потенціал продуктивності з підвищеною морозо- та зимостійкістю і досить високою посухо- та жаростійкістю.
Крім цього, ми тривалий час провадимо цілеспрямовану селекційну роботу на резистентність до збудників основних хвороб і якість зерна. Тому види пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції досить добре поєднують дані ознаки. Тими ж самими характеристиками, за винятком зимо- та морозостійкості, вирізняються і ярі культури нашої селекції.
Миронівський інститут — лідер вітчизняної селекції озимої пшениці. Це беззаперечно. Та останніми роками ми спостерігаємо, що саме з озимими в Україні є певні складнощі через зміни клімату. Ваша рекомендація: що робити аграрієві — вирощувати озимі чи взагалі відмовитись від них?
— Не є секретом, що серед озимих, звісно, домінує головна продовольча культура України та світу — озима пшениця. В Україні щорічні площі посіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — приблизно 1 млн га. Я впевнений, що досвідчені аграрії прекрасно розуміють: потреба в озимому клині — це аксіома. Відмовлятись від озимих у жодному разі не можна! На це є чимало причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, немає ані технічних, ані природних резервів. Останні пов’язані з ранніми весняними посухами, властивими вже майже всій території країни. Безумовно, перевагою озимих культур є вища врожайність. Це пов’язано з низкою їхніх природних і біологічних особливостей. Одна з головних, само собою, — змога краще використовувати запаси вологи з ґрунту, особливо зимові. Прикладом може слугувати озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року зросли в рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).
На жаль, важливою проблемою 2019/20 вегетаційного року була фактична відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть і осінніх. Тому в певних регіонах, особливо на півдні степової зони, цьогоріч виникли серйозні проблеми з озимими культурами. Утім, повна відмова від озимих не вирішить питання продовольчої безпеки, а лише ускладнить його.
Для розв’язання даної проблеми потрібен системний підхід — з урахуванням того, що Україна має велику географічну територію, яка охоплює контрастні природні зони, поділені на агрокліматичні зони та підзони. Для кожної з них характерні певні відмінності, які до того ж останніми роками значно змінюються через кліматичні зміни. Тому цей підхід має базуватися на обґрунтованому співвідношенні культур у структурі посівних площ загалом з урахуванням агрокліматичного розміщення останніх.
Нині окремі області України стають «важкими» для вирощування деяких культур. Тому варто заповнювати дану нішу більш пристосованими культурами. Крім цього, важливе правильне чергування культур у просторі та часі. Ну й, безумовно, визначальну роль у всьому відіграє вид. На жаль, трапляються непоодинокі випадки вирощування низькопосухостійких видів пшениці озимої в Степу або низькозимостійких і недостатньо морозостійких видів у лісостеповій зоні. В окремі, сприятливі, роки подібний невідповідний вибір не спричиняє проблем, але найчастіше може призводити до значних втрат урожаю та його якості. Зазначений вище підхід, можливо, й не повною мірою розв’язує комплекс проблем, проте сприяє мінімізації їхніх негативних наслідків і запобігає значним втратам врожаю. Тому повторюсь: підхід повинен бути системним!
Ваш колектив заявляє, що сьогодні агровиробникам ви пропонуєте не лише вид, а й технологію його вирощування. В чому унікальність технології? Чи всім вона, як то кажуть, по кишені?
— Так, сьогодні ми не тільки створюємо види, а й одразу розробляємо базові елементи технології їхнього вирощування. Основні два технологічні аспекти — попередники та строки сівби. На превеликий жаль, попередники, котрі для пшениці є кращими за біологією, нині займають невеликий відсоток (багаторічні та однорічні трави, горох, кукурудза на силос тощо). Як відомо, зараз значні площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Отже, чітко розуміючи наявне на сьогодні співвідношення посівних площ культур, ми досліджуємо їхній вплив як попередників на реакцію новостворюваних видів. З цим, зрозуміло, пов’язані і строки сівби. Тож основне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробникові найбільш відповідний для умов вирощування вид, який гарантує найбільший врожай і відповідну якість за наявного в певному господарстві чергування культур. На підставі цього вибудовується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів тощо).
Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям уже цього року?
— Мені приємно сказати, що лише за 2015–19 рр. до Держреєстру видів України занесено 57 видів сільськогосподарських культур миронівської селекції, зокрема: пшениця м’яка озима — 17 видів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий період на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 види сільгоспкультур, у тому числі: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.
Отже, нам є що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від невеличкого фермерського господарства до агрохолдингів. Припустімо, по пшениці озимій можемо нагадати, що за рівнем продуктивності та напрямом використання види Миронівської селекції умовно поділяються на декілька груп. Перша група — це низькорослі, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов і інтенсивних технологій види цієї групи здатні сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Лідери цієї групи — види Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.
Друга група видів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна риса — здатність в екстремальних умовах вирощування гарантувати отримання оптимальних врожаїв без різкого зниження нижньої межі продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності видів цієї групи становить до 10 т/га. Лідери групи універсальних видів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та види-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.
Сорти універсального використання, поряд зі спільними для даної групи ознаками, мають відмінності та переваги. Так, види Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська гарантують стабільні високі врожаї зерна добротної якості в усіх зонах України. Даним видам притаманна посилена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м2). Ці види широко застосовують у виробництві. Головна їхня ознака — дуже висока виробнича пластичність.
Види селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них варто застосовувати для випікання хліба високої якості.
Останніми роками нестача вологи, перенасичення сівозмін технічними культурами змушують аграріїв застосовувати пізні, поза межами оптимальних, терміни висіву. Ми створили види Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, котрі вдало витримують запізнілі терміни сівби та забезпечують отримання задовільних врожаїв зерна.
Маємо види з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі види, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, успішно поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих факторів довкілля. Особливу увагу аграріїв хочу звернути на вид європейського екотипу Світанок Миронівський, який у групі ранньостиглих видів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.
Звісно, нині досить важко конкурувати на ринку насіння. Яким чином очолюваний вами колектив пропагує миронівські види? Чи вирощують їх за межами України?
— Так, на ринку насіння панує жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому потрібно приділяти маркетинговій складовій велику увагу. Безперечно, транснаціональні компанії набагато більше грошей інвестують у просування своїх видів. Але й ми не стоїмо на місці, максимально пропагуємо та супроводжуємо вирощування наших видів. У всіх куточках України ми закладаємо демополя (30–40 полігонів щороку), де аграрії на власні очі можуть переконатись, які види є кращими саме в їхніх умовах. Окрім цього, науковці нашого інституту протягом вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські види, і за результатами обстежень надають потрібні консультації. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у даних заходах беруть понад 400 вітчизняних і закордонних агровиробників. Також наші фахівці беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.
Ми співпрацюємо на договірних засадах із провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними та іноземними компаніями. Щорічно укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання видів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Хочу запевнити, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародного наукового співробітництва інституту. Зокрема, у 2016–2019 рр. підписано угоди про науково-технічне співробітництво з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства та лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.
У межах даних угод проведено стажування та обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співпраці в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.
На сьогодні миронівські види декілька років поспіль випробовують в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.
Однак основною складовою маркетингу є якісна генетика виду та якісно підготовлене насіння. До слова, якість наших видів підтверджена понад столітніми здобутками інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Не є таємницею, що деякі великі іноземні компанії впритул наблизились до створення гібридів пшениці, їхньої комерціалізації та створили гібриди ячменю. Яке ваше ставлення до цього?
— Справді, певні транснаціональні компанії вже створили комерційні гібриди ячменю та пшениці. Окремі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження вказують на вищий потенціал гібридів за врожайністю, а інколи — і за адаптивністю. Та проведені нами кількарічні порівняння свідчать: не кожного року окремі з наявних гібридів мали суттєву прибавку врожайності порівняно з кращими нашими видами. В одні роки прибавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, отже потрібно ще багато над чим працювати. Ще один фактор — дані гібриди створені в інших екологічних умовах, відмінних від умов України.
Зацікавленість аграріїв до гібридів пояснюється тим, що спрацьовує ефект нового — дивовижі. Та не потрібно забувати, що, крім обіцяної фантастичної врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер заявляє: «Навіщо мені ваші види, я ось придбав гібридну пшеницю». За тонну насіння він сплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Згодом ми поцікавилися у нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Проте, сталося не так, як гадалося. Заморські гібриди, на жаль, не витримали українських кліматичних умов. А ще фермер вважав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто тяжіння до «дивовижі» та нестача знань виробника призвели до збитків: витративши великі гроші, він не отримав обіцяного врожаю.
Водночас я згоден, що даний напрям, безперечно, розвиватиметься. Але тільки за умов, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, який компенсуватиме вартість насіння та необхідність купувати його щорічно.
Повний цикл, створення вітчизняних гібридів нині поки що гальмується гострою потребою значних капіталовкладень у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження даного напряму все ж таки ведуться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із посиленим гетерозисним ефектом. Але до створення комерційних гібридів ще залишається не розв’язаною низка наукових і економічних питань. Поряд із цим, абсолютно переконаний: роль класичних видів самозапильних культур ще тривалий час залишатиметься головною.
Ваше бачення майбутнього селекції сільськогосподарських культур і, передусім, пшениці.
— Селекція — це особливий вид діяльності людини, котрий ніколи не втратить власної актуальності. Це зумовлено тим, що вид рослин є відкритою біологічною системою, тісно пов’язаною з умовами навколишнього середовища. А постійні зміни в даній складній інтегрованій системі (вид — навколишнє середовище — технологія) викликають нові виклики та вимагають постійно створювати нові види з відповідними параметрами.
Безперечно, в селекційний процес впроваджуються і надалі продовжуватимуть впроваджуватись різноманітні сучасні технології. Та наголошу, що всі вони покликані лише або породжувати генетичну мінливість, або точніше й націленіше добирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Утім, селекційний процес у частині комплексної оцінки та добору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва дані сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять цілком і роль самого селекціонера, від якого і залежить основний результат селекції.
Не втомлююсь повторювати: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку необхідно поставити у фінансові рамки європейського рівня. Докорінно поліпшити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Адже не секрет, що найкращі науковці, на жаль, йдуть працювати в комерційні структури, бо там значно вищі заробітки…
Сумно, та сьогодні наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тому людям, котрі у нас працюють, кажучи образно, потрібно ставити пам’ятники. Адже коли влітку спека сягає 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6-ї ранку до 18-ї години проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.
На моє глибоке переконання, в Україні потрібно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, яким підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Подібні центри сформувати й щодо інших культур. Дійсно, навіщо дані крихти державних коштів, що виділяються на науку, розпорошувати по різних науково-дослідних установах, котрі протягом десяти років вивели один-два види? А державне фінансування, котре виділяється на селекцію зернових, — спрямовувати лише в організовані центри.
Однією з проблем також є те, що в Україні немає законодавства, котре б дозволило, щоб у державні наукові установи надходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не розв’язано питання можливості офіційного продажу не лише насіння, а й видів тощо.
Кого із селекціонерів інституту ви сьогодні вважаєте прикладом для молоді? На ваш погляд, яким є їхній внесок у селекційну науку?
— Знаєте, називаючи селекціонерів сьогодення, не можна не назвати науковців, котрі створили славу нашого інституту. Безумовно, найбільш вагомою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий і науковий шлях є зразком для наслідування новим поколінням селекціонерів. Вид-шедевр Миронівська 808 і дотепер пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його й досі вирощують.<