Про майбутнє аграрного сектору розповів Юрій Данько, поважний економіст України, проректор із наукової та міжнародної діяльності Сумського національного аграрного університету.
Пане Юрію, як Ви бачите ситуацію на ринку праці в аграрній галузі? Наскільки аграрний напрям залишається привабливим для майбутніх професіоналів?
— На жаль, нині підготовка майбутніх фахівців у сільському господарстві згадується нечасто. Мені здається, це несправедливо, адже саме університети забезпечують агропромисловий комплекс кадрами.
Почуття вдячності – це риса, притаманна багатьом західним країнам. Вона також відображається у ставленні до їхніх університетів. Чому такі впливові навчальні заклади, як Гарвард, Єль, Кембридж чи Оксфорд, досягли такого рівня? Тому що їхні випускники пам’ятають про них, не забувають і пишаються здобутою освітою.
На жаль, з певних причин, і частково через недоліки самої аграрної освіти, наші випускники не завжди згадують навчальні заклади, які вони закінчили. Проте ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрний сектор залишається одним із ключових джерел бюджетних надходжень для України. Водночас ми говоримо про аграрну сферу як про одну з найбільш динамічно зростаючих галузей. Цьому сприяє чимало чинників, зокрема розвиток світового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які основні глобальні тенденції в аграрному секторі Ви спостерігаєте, і яку роль відіграє Україна?
— Згадуючи сьогодні про війну в Україні, ми всі розуміємо, що світ не відчуває її так гостро, як ми, українці. Світ продовжує розвиватися, конкурувати на світовому ринку, почуваючись досить впевнено. Натомість Україна поки що не може повноцінно конкурувати в цих умовах.
Але нам все одно слід звертати увагу на світові тенденції. Сьогодні аграрний сектор є однією з найактивніших галузей. Ми спостерігаємо трансформації: стрімко розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Варто також врахувати аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні фактори. Водночас повномасштабне вторгнення, яке триває в Україні, суттєво впливає як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Наслідки цього проявляються, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним із ключових ресурсів для аграрної сфери. Ці процеси також мають відчутний вплив на нас як на населення регіонів, де функціонують заклади вищої освіти, як аграрні, так і загалом усі українські університети.
Перш за все, аграрний сектор зараз потерпає від браку кваліфікованих кадрів. Наші фахівці або виїжджають за кордон, або мобілізуються, або переїжджають всередині країни. Тобто відбуваються численні процеси, які впливають на різні показники ефективності діяльності аграрних підприємств та агробізнесу загалом.
За рахунок чого можна компенсувати цей дефіцит кадрів?
— Багато аграрних підприємств сьогодні звертаються до нас із проханням надати випускника університету чи студента магістратури, який міг би замінити мобілізованого працівника або того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але нинішня ситуація не зовсім сприятлива і для нас. Аграрні університети опинилися в умовах жорсткої конкуренції. Якщо раніше, наприклад, наш Сумський аграрний університет конкурував на регіональному рівні із Сумським державним університетом за школярів, то сьогодні ця конкуренція переросла на глобальний рівень. Випускники шкіл із Сумщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, які раніше формували нашу базу абітурієнтів, тепер обирають навчання або в західних областях України, або за кордоном.
На перший погляд, у цьому немає проблеми, адже якщо вони їдуть на Захід України, то залишаються в країні, стаючи нашими майбутніми фахівцями. Але ми чудово розуміємо, що ті, хто переїхав в інший регіон, майже ніколи не повертаються до свого рідного краю. Студент, який поїхав до Києва, ніколи не повернеться в Ямпіль, Суми чи Охтирку, щоб працювати в цьому регіоні.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можуть бути запропоновані?
— Сьогодні ми по-новому дивимося на університет. Ми не розглядаємо його лише як освітню установу, що готує фахівців. Ми, українці, ще не до кінця усвідомили, що власний університет, розташований в Україні, — це інвестиція в майбутнє нашої держави. Разом із бізнесом ми маємо глибше аналізувати проблему і розглядати університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише в задоволенні потреб бізнесу, а й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Йдеться про наукове забезпечення цих територій. Це проявляється у трьох складових.
Перша — формування людського капіталу. Нині ми простягаємо руку аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не боїться її потиснути. Ми реалізуємо багато проєктів, пов’язаних зі стажуванням, підготовкою, перекваліфікацією, короткостроковими навчальними програмами та, звісно, дуальною освітою, яка зараз є дуже популярною та модною.
Але я мушу констатувати, що бізнес не до кінця розуміє необхідність цих процесів. Простіше прийти і сказати: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес міг би діяти інакше: обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в цій сфері та інвестувати в розвиток молодих фахівців з перших кроків їхньої кар’єри.
Наступне — впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які не соромляться звертатися до вітчизняної науки. Я можу згадати компанії-партнери нашого університету, такі як «Сингента», «Байєр», HALO Trust. Вони звертаються до нас із запитами на дослідження, ми тісно співпрацюємо, спільно пишемо проєкти тощо.
І останнє — регіональна екосистема. Або, як зараз модно казати, третя місія університету — забезпечення кадрами території, на якій він функціонує. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо про периферійну освіту, про регіональні заклади. Але неможливо заперечити той факт, що понад половина наших випускників є основним кадровим потенціалом цих регіонів.
Будемо відвертими: сьогодні молодь неохоче йде в аграрну сферу. Хоча минулого року агрономія увійшла до першої десятки базових професій, це сталося через зниження прохідного балу.
Сьогодні наші випускники живуть у кожній громаді. Там мешкають їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони прагнуть працювати на цій території. Наш заклад вищої освіти відчуває відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми на Сумщині.
Наскільки аграрна освіта популярна серед української молоді?
— Будемо відвертими: сьогодні молодь неохоче йде в аграрну сферу. Минулого року агрономія увійшла до першої десятки базових професій, але це було зумовлено зниженням прохідного балу.
Навіть сьогодні наші діти прагнуть стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного уявлення про аграрний сектор. Я сам економіст за освітою і знаю, скільки моїх колег, колишніх однокурсників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися та перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найкращих друзів, випускник юридичної спеціальності університету імені Ярослава Мудрого, нині є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет не може переконати випускника школи в престижності аграрного сектору. Щодо цього питання ми звертаємося за допомогою до аграрного бізнесу.
Я неодноразово відвідував агентства регіонального розвитку та заклади вищої освіти в Нідерландах. Там усі говорять про те, що їхній інноваційний розвиток базується на моделі «Triple Helix Model», або концепції «потрійної спіралі», яка передбачає співпрацю трьох складових: промисловість, університет і місцеві громади. Скандинавські країни давно й успішно втілюють цей концепт, тоді як в Україні ця модель тільки починає розвиватися.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самотужки університет не може забезпечити повноцінний набір студентів. Я не говорю про іноземних студентів, які до нас вступають. Я маю на увазі випускників наших міських та сільських шкіл, які нині більше схиляються до вибору Польщі, Чехії та інших країн. Причиною цього є війна та бажання навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь виїде навчатися та працювати в інші країни, хто ж залишиться тут працювати?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, наприклад, Оксфордський університет. Які цікаві спостереження чи підходи, на Вашу думку, могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я дуже часто відвідую закордонні університети. Головний висновок із співпраці з ними полягає в тому, що українці часто критикують власну освіту, вважаючи її недостатньо якісною, багато хто намагається принизити рівень освіти в Україні. Але наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують: наша освіта нічим не гірша, ми є визнаними у всьому світі.
Сьогодні ніхто не соромиться наймати викладачів Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як і викладачі інших університетів у Європі чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільно з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах світу: США, Канаді, Австралії. В університеті також діє програма вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка охоплює сучасні технології, дрони, GPS тощо.
Звісно, нам би хотілося, щоб студенти навчалися у повноцінних аудиторіях. Однак через повномасштабну війну та бойові дії це неможливо. Але водночас ми не можемо навчати біотехнологів чи лікарів дистанційно. Тому ми облаштовуємо навчальні аудиторії та лабораторії у сховищах, працюючи над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]