Про перспективи майбутнього аграрного сектору розповів Юрій Данько, визнаний економіст України та проректор із наукової й міжнародної діяльності Сумського аграрного університету.
Юрію Івановичу, поділіться вашим баченням ситуації на ринку праці в агросекторі? Наскільки залишається затребуваним аграрний напрямок серед майбутніх фахівців?
— На жаль, зараз недостатньо говорять про підготовку майбутніх кадрів для аграрної галузі. Мені здається, це несправедливо, адже саме університети забезпечують сільське господарство кваліфікованими спеціалістами.
Вдячність — це риса, притаманна західним країнам, яка також проявляється у ставленні до університетів. Чому такі потужні навчальні заклади, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд, мають високий статус? Тому що їхні випускники пам’ятають про них, цінують та пишаються отриманою освітою.
На жаль, з певних причин, і в цьому є частка відповідальності самої аграрної освіти, наші випускники не завжди згадують alma mater. Проте ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрний сектор залишається ключовим для формування бюджетних надходжень України. Водночас ми спостерігаємо його як одну з найдинамічніших галузей, чому сприяє багато чинників, включаючи розвиток світового агросектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які провідні світові тенденції в аграрній сфері ви відзначаєте, та яку роль у цьому процесі відіграє Україна?
— Згадуючи про війну в Україні, ми розуміємо, що світ не переживає її так, як ми, українці. Світ продовжує розвиватися, конкурувати на глобальному ринку, почуваючись доволі впевнено. Натомість Україна поки що не може повноцінно конкурувати в поточних умовах.
Однак, нам слід звертати увагу на світові тенденції. Сьогодні аграрний сектор є однією з найбільш динамічних галузей. Ми спостерігаємо трансформаційні процеси: активно розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Варто також враховувати аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні фактори. Водночас повномасштабне вторгнення агресора в Україну справляє серйозний і відчутний вплив як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Результат цього проявляється, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним із ключових ресурсів для аграрної сфери. Для нас, як для представників регіонів, де функціонують заклади вищої освіти, зокрема аграрні та інші українські університети, ці процеси також мають значний вплив.
Насамперед, аграрний сектор нині відчуває дефіцит кадрів. Наші фахівці або виїжджають за кордон, або мобілізуються, або мігрують в межах країни. Тобто відбувається багато процесів, що впливають на різні показники ефективності діяльності аграрних підприємств та агробізнесу загалом.
За рахунок чого можна подолати цей кадровий дефіцит?
— Багато аграрних підприємств звертаються до нас із проханням надати випускника університету чи студента магістратури, який міг би замінити мобілізованого працівника або того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але поточна ситуація і для нас не зовсім сприятлива. Аграрні університети зараз перебувають у стані жорсткої конкуренції. Якщо раніше, для нашого Сумського аграрного університету, вона проявлялася на рівні регіонів — ми змагалися із Сумським державним університетом за випускника школи, то сьогодні ця конкуренція перейшла на глобальний рівень. Випускники шкіл із Сумщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, які традиційно формували нашу абітурієнтську базу, тепер обирають навчання або в західних регіонах України, або за кордоном.
На перший погляд, це не є проблемою, якщо вони їдуть на захід України, адже вони все одно залишаються в Україні, це наші майбутні фахівці. Але ми чудово розуміємо, що ті, хто виїхав в інший регіон, майже ніколи не повертаються до рідного краю. Студент, який поїхав навчатися до Києва, ніколи не повернеться в Ямпіль, Суми чи Охтирку, щоб працювати в цих населених пунктах.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можуть бути запропоновані?
— Сьогодні ми по-новому дивимося на університет. Ми розглядаємо його не лише як освітню установу, що готує кадри. Ми, українці, ще не до кінця усвідомлюємо, що власний університет, розташований в Україні, — це інвестиція в майбутнє нашої країни. Спільно з бізнесом ми повинні глибше осмислити цю проблему і розглядати університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише в задоволенні потреб бізнесу, а й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Йдеться про наукове забезпечення цих територій. І це проявляється у трьох складових.
Перша — це формування людського капіталу. Сьогодні ми простягаємо руку допомоги аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не соромиться її прийняти. Ми реалізуємо багато проєктів, пов’язаних із стажуванням, підготовкою, перекваліфікацією, короткостроковими навчальними програмами і, звісно, дуальною освітою, яка нині є дуже популярною та актуальною.
Проте я змушений констатувати, що бізнес не до кінця усвідомлює необхідність цих процесів. Простіше звернутися з проханням: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес міг би вчинити інакше — обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в цій сфері та інвестувати в розвиток молодих фахівців з самого початку їхньої кар’єри.
Наступний аспект — це впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які нині не соромляться звертатися до вітчизняної науки. Я можу згадати компанії «Сингента», «Байєр», HALO Trust — це наші партнери, які замовляють дослідження, з якими ми тісно співпрацюємо, спільно розробляємо проєкти тощо.
І останнє — це регіональна екосистема. Або, як її модно називати, третя місія університету — забезпечення кадрами території, на якій функціонує університет. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо периферійної, про регіональні заклади. Але той факт, що понад половина наших випускників є основним кадровим потенціалом цих регіонів, неможливо забезпечити лише зусиллями університету.
Відверто кажучи, нині молодь не надто прагне до аграрної сфери. Хоча агрономія минулого року увійшла до першої десятки базових професій, це сталося лише через зниження вступного балу.
Сьогодні наші випускники проживають у кожній громаді. Там живуть їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони прагнуть працювати на своїй землі. Наш заклад вищої освіти усвідомлює відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми на Сумщині.
Наскільки популярною є аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо відвертими, нині молодь не надто прагне до аграрної сфери. Так, агрономія минулого року увійшла до першої десятки базових професій. Але це сталося лише через зниження вступного балу.
Навіть сьогодні наші діти мріють стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного розуміння суті аграрного сектору. Я сам економіст за фахом і добре знаю, скільки моїх колег, колишніх одногрупників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися та перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найкращих друзів, випускник юридичного факультету університету імені Ярослава Мудрого, нині є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет не може переконати випускника школи в престижності аграрного сектору. Щодо цього питання ми звертаємося по допомогу до аграрного бізнесу.
Я кілька разів відвідував агентства регіонального розвитку та заклади вищої освіти в Нідерландах. Усі вони наголошують, що їхній інноваційний розвиток базується на моделі «Triple Helix Model» або концепції «потрійної спіралі», що передбачає співпрацю трьох складових: промисловості, університету та місцевих громад. Скандинавські країни вже давно успішно втілюють цей концепт, натомість в Україні ця модель тільки починає набирати обертів.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самотужки університет не може забезпечити повноцінний набір студентів. Я не говорю про іноземних студентів, які обирають наші навчальні заклади. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які нині більше схиляються до навчання в Польщі, Чехії та інших країнах. Причина цього — війна та бажання здобувати освіту за кордоном. Але якщо наша молодь виїде навчатися та працювати в інші країни, то хто залишатиметься працювати тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, на кшталт Оксфордського університету. Які цікаві спостереження чи підходи, на вашу думку, могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я дуже часто відвідую зарубіжні університети. Головний висновок співпраці з ними полягає в тому, що часто українці критикують вітчизняну освіту, вважаючи її недостатньо якісною, та намагаються принизити її рівень. Однак наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують, що наша освіта нічим не поступається, ми є визнаними у світі.
Сьогодні ніхто не вагається брати на роботу викладача Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як і викладачі інших університетів Європи чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільно з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах світу: у США, Канаді, Австралії. В університеті також діє програма з вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, що охоплює сучасне навчання, використання дронів, GPS тощо.
Звісно, нам би хотілося, щоб студенти навчалися в повноцінних аудиторіях. Однак через повномасштабну війну, через бойові дії ми не маємо такої можливості. Але водночас ми не можемо проводити дистанційне навчання для біотехнологів чи лікарів. Тому ми облаштовуємо навчальні аудиторії та лабораторії в укриттях і працюємо над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]