Про перспективи майбутнього аграрної галузі розповів заслужений економіст України, проректор із наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету Юрій Данько.
Юрію Івановичу, розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення ситуації на ринку праці в аграрному секторі? Наскільки аграрний напрямок залишається привабливим для майбутніх фахівців?
— На жаль, сьогодні мало говорять про підготовку майбутніх аграріїв. Це, на мою думку, не зовсім справедливо, адже саме університети забезпечують кадрами сільське господарство.
Відчуття вдячності – це риса, властива західним країнам, яка проявляється й у ставленні до університетів. Чому такі визначні виші, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд, залишаються потужними? Тому що їхні випускники пам’ятають про ці альма-матер, не забувають їх та пишаються отриманою в їхніх стінах освітою.
На жаль, з певних причин, і частково через недоліки самої аграрної освіти, наші випускники не завжди згадують заклади, які вони закінчили. Однак, ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрна сфера залишається одним із ключових джерел бюджетних надходжень для України. Водночас ми спостерігаємо, як аграрний сектор стає одним із найдинамічніших у розвитку, чому сприяє низка чинників, включно з розвитком світового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор із наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які основні світові тенденції в аграрній сфері Ви спостерігаєте, і яку роль у цьому відіграє Україна?
— Згадуючи сьогодні про війну в Україні, ми усвідомлюємо, що світ не відчуває її так гостро, як ми, українці. Глобальний ринок продовжує розвиватися та конкурувати, почуваючись досить впевнено. Натомість Україна поки що не може повноцінно конкурувати в цих умовах.
Проте, нам все одно слід звертати увагу на світові тенденції. Нині аграрний сектор є однією з найбільш динамічних галузей. Ми спостерігаємо трансформаційні процеси: активно розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Варто також враховувати аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні фактори. Водночас, повномасштабне вторгнення, яке триває в Україні, суттєво впливає як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Наслідки цього проявляються, зокрема, у переміщенні робочої сили, яка є одним із ключових ресурсів для аграрної сфери. Ці процеси також мають відчутний вплив на заклади вищої освіти, зокрема аграрні, та на університети в цілому, особливо в регіонах їхнього розташування.
Насамперед, аграрний сектор сьогодні відчуває дефіцит кадрів. Наші фахівці або мігрують за кордон, або мобілізуються, або переїжджають в межах країни. Відбувається багато процесів, які впливають на показники ефективності діяльності аграрних підприємств та аграрного бізнесу загалом.
За рахунок чого можна поповнити ці кадрові лави?
— Багато аграрних підприємств нині звертаються до нас із проханням надати випускника університету чи студента магістратури, готового замінити мобілізованого працівника або того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але й для нас ситуація не зовсім сприятлива. Аграрні університети сьогодні перебувають у стані жорсткої конкуренції. Якщо раніше, наприклад, наш Сумський аграрний університет конкурував на регіональному рівні із Сумським державним університетом за випускника школи, то сьогодні ця конкуренція набула глобального характеру. Випускники шкіл із Сумщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, які традиційно формували нашу абітурієнтську базу, тепер їдуть навчатися до західних регіонів України або за кордон.
На перший погляд, у цьому немає проблеми, адже якщо вони їдуть до західних регіонів України, то залишаються в країні, стаючи нашими майбутніми фахівцями. Однак, ми чудово розуміємо, що ті, хто виїхав в інший регіон, майже ніколи не повертаються на свою батьківщину. Студент, який поїхав до Києва, ніколи не повернеться в Ямпіль, Суми чи Охтирку, щоб працювати в цьому регіоні.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можуть бути запропоновані?
— Сьогодні ми по-новому поглядаємо на університет. Ми не розглядаємо його лише як освітню установу, що забезпечує кадрами. Ми, українці, ще не до кінця усвідомлюємо, що власний університет, розташований в Україні, – це інвестиція в майбутнє нашої держави. Разом із бізнесом ми маємо розглядати цю проблему глибше і бачити університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише у задоволенні потреб бізнесу, але й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Ми говоримо про наукове забезпечення цих територій, що проявляється у трьох складових.
Перша – це формування людського капіталу. Сьогодні ми простягаємо руку аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не боїться її потиснути. Ми реалізуємо багато проєктів, пов’язаних зі стажуванням, підготовкою, перекваліфікацією, короткостроковими навчальними програмами та, звичайно, дуальною освітою, яка зараз є дуже популярною та актуальною.
Однак, мушу констатувати, що бізнес не до кінця усвідомлює необхідність цих процесів. Простіше звернутися з проханням: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес міг би вчинити інакше: обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в цій сфері та інвестувати в розвиток молодих фахівців із перших кроків їхньої кар’єри.
Наступне – це впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які нині не цураються звертатися до вітчизняної науки. Можу згадати компанії «Сингента», «Байєр», HALO Trust – це наші партнери, які звертаються до нас із запитами на дослідження, співпрацюють з нами, спільно пишуть проєкти тощо.
І останнє – це регіональна екосистема. Або, як її модно називати, третя місія університету – забезпечення кадрами території, на якій він функціонує. Можна довго говорити про систему вітчизняної освіти, особливо про периферійну, про регіональні заклади. Але неможливо заперечити, що понад половина наших випускників становить основний кадровий потенціал цих регіонів.
Будемо відвертими, що сьогодні молодь не дуже йде в аграрну сферу. Так, агрономія минулого року вийшла в першу десятку переліку базових професій. Але тільки тому, що був знижений вступний бал
Сьогодні наші випускники мешкають у кожній громаді. Там живуть їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони хочуть працювати на цій території. Наш заклад вищої освіти відчуває відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми на Сумщині.
Наскільки популярною є аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо відвертими: сьогодні молодь не надто прагне обирати аграрну сферу. Так, агрономія минулого року потрапила до першої десятки базових професій, але лише завдяки зниженню вступних балів.
Навіть сьогодні наші діти прагнуть стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного розуміння суті аграрного сектору. Я сам – економіст за освітою, і добре знаю, скільки моїх колег, колишніх одногрупників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися і перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найближчих друзів, випускник юридичного факультету Університету імені Ярослава Мудрого, сьогодні є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет самотужки не може переконати випускника школи у престижності аграрного сектору. Щодо цього питання ми звертаємося за допомогою до аграрного бізнесу.
Свого часу я кілька разів відвідував агенції регіонального розвитку та заклади вищої освіти в Нідерландах. Вони всі підкреслюють, що їхній інноваційний розвиток базується на моделі «Triple Helix Model» або концепції «потрійної спіралі», яка передбачає співпрацю трьох елементів: промисловості, університету та місцевих громад. Скандинавські країни вже давно успішно втілюють цей концепт, тоді як в Україні ця модель лише починає набирати обертів.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самостійно університет не може забезпечити повноцінний вступ студентів до навчання. Я не говорю про іноземних студентів, які приїжджають до нас навчатися. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які сьогодні більше дивляться в бік Польщі, Чехії та інших країн. Причина цього – війна та бажання навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь поїде навчатися та працювати в інші країни, то хто залишатиметься працювати тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, як-от Оксфордський університет. Які цікаві спостереження чи підходи, на Вашу думку, могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я дуже часто відвідую закордонні університети. Головний висновок із співпраці з ними полягає в тому, що українці часто критикують власну освіту, називаючи її недосконалою, та намагаються принизити її рівень. Однак наші поїздки та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують: наша освіта нічим не гірша, і ми є визнаними у всьому світі.
Сьогодні ніхто не соромиться наймати викладача Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як і викладачі інших університетів Європи чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільну з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається в усіх англомовних країнах світу: США, Канаді, Австралії. В університеті також діє програма з вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка передбачає сучасне навчання з використанням дронів, GPS тощо.
Звісно, нам хотілося б, щоб студенти навчалися в повноцінних аудиторіях. Однак через повномасштабну війну та бойові дії це поки що неможливо. Водночас, ми не можемо навчати біотехнологів чи лікарів дистанційно. Тому ми створюємо навчальні аудиторії та лабораторії в укриттях і працюємо над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]