Фінмоніторинг: ризики й загрози
Що слід брати до уваги, здійснюючи перекази з банківських рахунків, аби уникнути уваги фінансового моніторингу.
Фінансовий моніторинг – це комплекс заходів, що вживаються банками та іншими установами для перевірки законності фінансових транзакцій, запобігання відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.
Фінансовий моніторинг охоплює аналіз походження коштів та мети платежів. Обов’язковому контролю підлягають операції на суму від 400 тис. грн.
Суб’єктами фінансового моніторингу є:
• Державні органи: Державна служба фінансового моніторингу України, НБУ, Мінцифри;
• Суб’єкти первинного фінансового моніторингу: банківські установи, фінансові компанії, нотаріуси, страховики, а також спеціально уповноважені суб’єкти первинного фінансового моніторингу (аудитори, бухгалтери, юристи, консультанти та інші).
Загальні принципи здійснення фінансового моніторингу встановлені нормами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) дохо́дів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 №361-IX (надалі — Закон №361).
Отже, до суб’єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема, входять банки (ч.2 ст.6 Закону №361-IX). Національний банк України встановлює для банків вимоги щодо протидії відмиванню незаконно отриманих доходів і контролює їх дотримання. Здійснюючи фінансовий моніторинг, банки перевіряють своїх клієнтів та аналізують їхні фінансові операції. У разі виявлення підозрілих операцій банки інформують Державну службу фінансового моніторингу та правоохоронні органи України.
Правила проведення фінансового моніторингу банками
У межах загальних норм, визначених НБУ, кожен банк самостійно встановлює у своїх внутрішніх документах:
• Критерії для клієнтів та операцій, що мають підвищений ризик. Враховуються критерії ризиків, зазначені у додатку 19 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою НБУ від 19.05.2020 №65 (надалі — Положення №65), типологічні дослідження, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації НБУ;
• Пріоритетність та значущість розроблених критеріїв ризику, зважаючи на можливі наслідки / вплив таких ризиків, і встановлює їм відповідну вагову частку для подальшої оцінки рівня ризику (п.45, 46 розд. IV Положення №65);
• Типи заходів, які банк має вжити, та обсяг необхідної додаткової інформації для проведення належної перевірки (п.5 дод. 6 до Положення №65);
• Процедуру відмови банку від встановлення (підтримки) ділових відносин / відкриття рахунку (обслуговування), зокрема шляхом припинення ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом №361 (пп.8 п.26 розд. ІІІ Положення №65);
• Порядок відмови у випадках, передбачених Законом №361, від встановлення (підтримки) ділових відносин (зокрема, через розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції (п.8 дод. 12 Положення НБУ №65);
• Складання висновку з чітким зазначенням підстав для відмови у підтримці ділових відносин із клієнтом, з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини Закону №361 у кожному окремому випадку (пп.3 п.8 дод. 12 Положення НБУ №65);
• Процедуру інформування клієнта про відмову у встановленні (підтримці) ділових відносин, з обов’язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав, визначених ст.15 Закону №361 (пп.5 п.8 дод. 12 Положення НБУ №65).
Клієнтів банку не ознайомлюють із внутрішніми документами банку щодо фінансового моніторингу — вони мають статус документів з обмеженим доступом. Тому нерідко підприємства не розуміють причин, що призвели до закриття / блокування рахунків.
Аналіз чинної судової практики дозволяє виявити такі найпоширеніші критерії ризику:
• Наявність негативної інформації про клієнта, зокрема, якщо цей банк або інший банк (у межах обміну інформацією між банківськими установами) раніше відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин;
• Протягом тривалого часу спостерігається невідповідність обсягу дебетових та кредитових фінансових щоденних операцій за рахунком клієнта (надмірно швидкий рух коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунком);
• Фінансова операція / сукупність взаємопов’язаних фінансових операцій не відповідає типовій діяльності клієнта, а надані пояснення не є обґрунтованими;
• Регулярні перекази коштів з рахунку клієнта — юридичної особи на особистий(і) рахунок(и) працівника(ів) або пов’язаних з працівником(ами) осіб, і навпаки (за винятком переказів, пов’язаних із виплатою заробітної плати, соціальних виплат та інших обов’язкових платежів);
• Здійснення клієнтом фінансових операцій у великому обсязі з готівкою, що не пов’язані з основним видом діяльності клієнта, та/або здійснення значної кількості операцій з використанням карткових рахунків.
Блокування банком рахунку клієнта
Банк, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, зобов’язаний відмовитися від встановлення (підтримки) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), зокрема шляхом припинення ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей (ч.1 ст.15 Закону №361).
Неприйнятно високий ризик – це максимальний рівень ризику, який не може бути прийнятий банком відповідно до його внутрішніх документів щодо фінансового моніторингу (п.39 ч.1 ст.1 Закону №361).
Банк зобов’язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі (ч.6 ст.7 Закону №361):
• Неможливості виконання визначених Законом №361 обов’язків щодо фінмоніторингу такого клієнта або неможливості мінімізувати виявлені ризики, пов’язані з таким клієнтом або фінансовою операцією певного клієнта;
• Наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Банк має право витребувати, а клієнт зобов’язаний надати інформацію (офіційні документи), необхідну для здійснення належної перевірки, а також для виконання банком інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч.7 ст.11 Закону №361).
Вичерпного переліку питань, які може ставити банк, не існує. Тому він має право запитувати фактично будь-яку інформацію, яку вважає необхідною, для перевірки операцій клієнта.
За результатами оцінки:
• банк повинен припинити фінансові операції певних своїх клієнтів;
• такі клієнти мають право дізнатися, що сталося, і спробувати розблокувати свій рахунок без звернення до суду;
• але банк не зобов’язаний звертатися до клієнта із запитом щодо витребування документів і відомостей для уточнення інформації, підтвердження чи спростування підстав припинення договірних відносин, оскільки таке звернення є його правом, а не обов’язком.
Якщо банківський рахунок заблоковано
У разі блокування рахунку клієнт має проаналізувати ситуацію, за потреби звернутися до відділення банку (якщо банк не надіслав запит), на гарячу лінію банку тощо. Першочергово необхідно з’ясувати причину блокування (фінмоніторинг, дії виконавчої служби тощо).
Якщо з’ясувати причину блокування не вдалося (банк не надає роз’яснень), слід подати письмовий запит.
Зазвичай у такому разі потрібно підтвердити суть і законність транзакцій. Для цього необхідно надати договори, рахунки-фактури, акти виконаних робіт або приймання-передачі товару, документи, що підтверджують джерело походження коштів тощо. Надаючи пояснення по суті, варто акцентувати увагу на економічній доцільності операцій, що проводяться за таким рахунком.
Протягом семи днів з моменту блокування банк має прийняти рішення — розблокувати рахунок або продовжити блокування ще на 30 днів. У цей період клієнт може додатково подати документи та пояснення для розгляду комісією банку щодо заблокованого рахунку, платежу або платіжного доручення. Після закінчення цього строку банк має ухвалити остаточне рішення: розблокувати рахунок або відмовити в подальшому обслуговуванні (розірвати договір з клієнтом).
Якщо банком буде розірвано договір банківського рахунку або відмовлено у здійсненні фінансових операцій на підставі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, клієнт може оскаржити такі дії в судовому порядку. Така судова практика на сьогодні є досить поширеною.
Узагальнюючи викладене вище, можна дійти таких висновків:
• банк має право відмовитися від ділових відносин із клієнтом на підставі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику;
• банк наділений правом, але не обов’язком, витребувати у клієнта інформацію, необхідну для здійснення належної перевірки;
• банк уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних заходів та обсяг додаткової інформації для проведення належної перевірки, а також порядок дій щодо відмови банку від встановлення (підтримки) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин.