Думка експерта20 квітня 2026, 09:001668
Олександр Хмелюк, керівник агродепартаменту LNZ Group
Джерело фото: https://5544-viaceslav-boiko.gallera.io/503289-activitis-education
«Зеконом 10–20 $/га», — промовив власник агропідприємства до агронома. І як діяти в такій ситуації? Зменшити витрати за технологічною картою чи відстоювати рішення, що впливають на врожайність та кінцевий результат?
Економія мусить бути обґрунтованою, і саме агроном відповідає за дотримання цього балансу, переконаний Олександр Хмелюк, очільник агровідділу LNZ Group. Своїми міркуваннями щодо того, коли найчастіше трапляються помилки у взаємодії «агроном — власник», де пролягає межа відповідальності агронома, як знайти компроміс між агротехнологіями та економікою, і чому сучасний агроном — це не лише про чисте поле, а й про управління ризиками та прибутком, Олександр Хмелюк поділився під час конференції «Агроном як CEO поля», організованої Activitis Education та WEAGRO.
Де проходить межа відповідальності агронома
Ми в агробізнесі постійно перебуваємо перед одним і тим самим вибором — своєрідною «системою рівнянь». З одного боку, агроном працює не зі своїм капіталом — він розпоряджається коштами власника. І цілком природно, що в такій ролі виникає спокуса обрати краще: дорожче насіння, більше добрив, дорожчі засоби захисту рослин. Адже він відповідає за технологію та результат, але не несе прямого фінансового ризику.
З іншого боку, агроном — це фахівець, який створює додану вартість. Саме він трансформує вкладені ресурси у врожай, а врожай — у прибуток. Його експертиза напряму впливає на фінансовий стан підприємства чи холдингу.
Тому надзвичайно важливо знайти конструктивний баланс. Під цим я розумію готовність власника делегувати повноваження у прийнятті рішень та рівень самого агронома — його здатність прогнозувати ризики, мислити економічно та розуміти елементарне: кожна інвестована гривня має приносити більше, ніж було вкладено.
Універсальної моделі тут не існує. Неможливо чітко розмежувати, що ось тут рішення приймає виключно власник, а тут — виключно агроном. Усе залежить від людей: їхнього досвіду, характеру, рівня довіри та професійної майстерності. Особисто я, мабуть, більше прихильник агрономів. Просто тому, що сам пройшов цей шлях і добре усвідомлюю, як мислить виробництво зсередини.
Де насправді шукають економію
Якщо дуже спростити економіку агропідприємства, то витрати можна розділити на декілька основних категорій:
- виробничі (насіння, добрива, ЗЗР, пальне, заробітна плата, логістика);
- орендна плата за земельні ділянки;
- адміністративні;
- соціальні.
І тут важливий аспект: більшість цих витрат скоротити майже неможливо. А оскільки агровиробництво — це бізнес, спрямований на отримання прибутку, власник закономірно звертається до агронома з простим запитом: «Зеконом мені 10–20 $/га». Бо де ще шукати резерви? Зменшити заробітну плату в умовах дефіциту кадрів — нереалістично. Знизити орендну плату — так само. У підсумку власник фактично звертається до єдиного гнучкого елементу системи — технологічної карти.
Але економія не повинна означати «менше купити добрив, наприклад» або «взяти те, що дешевше». Це не стратегія — це прямий ризик втрати врожаю.
Справжня ефективність полягає в експертизі агронома. У його здатності правильно оцінити потенціал поля, підібрати відповідні сорти чи гібриди насіння, сформувати оптимальну систему захисту та не витрачати зайвого там, де це не приносить віддачі. Адже потенціал кожної земельної ділянки різний. Те, що працює в Бессарабії, може не спрацювати на Тернопільщині, і навпаки. Так само часто ми можемо спостерігати багато відмінностей в межах полів одного населеного пункту, чи навіть одного поля. І саме агроном повинен це знати та враховувати в кожному рішенні.
План є. Але реальність змінюється щодня
Ще одна ілюзія — що технологічна карта є чимось незмінним. Насправді це лише відправна точка. Агроном складає план восени чи взимку, коли є час все ретельно прорахувати. Але сезон ніколи не йде за планом. Погодні умови, ринок, стан посівів — усе змінюється. І минулий рік, наприклад, для багатьох став одним із найскладніших.
Є просте правило, яке я завжди повторюю: майбутній дохід і прибуток — це події, які відбудуться у майбутньому. Ми не знаємо, яким буде врожай, якою буде ціна. А отже, кожна зайва гривня, витрачена сьогодні без чіткого розуміння віддачі, — це потенційно втрачений прибуток завтра. Тому навіть маючи бюджет, план і технологічну карту, не можна працювати «по інерції».
Агроном повинен щодня реагувати на зміни і саме ця гнучкість разом з експертизою сьогодні визначає, чи буде компанія заробляти.
Ідеальна модель: не контроль, а діалог
Якщо коротко — ефективна модель співпраці агронома і власника будується на трьох складових: діалог, довіра, відкритість. Агроном не повинен боятися повідомити, що щось пішло не так, що існують ризики, або навіть що прийняте рішення було помилковим. Бо помилки — це невід’ємна частина процесу. Не помиляється лише той, хто нічого не робить.
Але якщо є страх — інформація приховується, рішення стають гіршими. І тоді система починає давати збій. Натомість, коли є простір для чесної розмови, агроном і швидше навчається, і краще приймає рішення, і бере на себе відповідальність. А власник отримує не просто виконавця, а партнера.
Як виміряти ефективність агронома
Одне з найскладніших питань — як взагалі оцінити роботу агронома. Насправді універсальної метрики не існує. Не можна просто сказати, що якщо врожайність озимої пшениці на пів тонни більша, ніж у сусіда, значить агроном молодець і заслуговує на премію. У реальному житті все значно складніше.
Я бачив дуже різні підходи до критеріїв оцінки агрономів. Найпростіший, і, чесно кажучи, досить примітивний — це «чисте поле». Власник їде по польовій дорозі і хоче бачити, щоб не було бур’янів. І часто нікого не цікавить, якою ціною це досягнуто: скільки обробок було зроблено і скільки грошей витрачено. Це крайність.
Інша, більш зріла модель, коли ефективність вимірюють через прибутковість з гектара. І от це, на мою думку, значно кращий підхід з точки зору бізнесу. Бо бізнес існує не заради рекордів урожайності, а заради прибутку. І тому агронома потрібно оцінювати не тільки по тоннах, а й у грошах. Хоча на практиці більшість агропідприємств досі орієнтуються саме на врожайність як головний показник.
Де взяти «сильного» агронома
Ще одне часте питання: де взяти хорошого агронома? І тут я дам непопулярну відповідь — готових фахівців майже немає. Не варто розраховувати, що випускник університету одразу закриє всі поставлені завдання. Це так не працює.
Найнадійніший шлях — виростити фахівця під себе. Це тривалий процес. Це складно. І це не завжди вдається. Але якщо вам потрібен не просто виконавець, а однодумець — це один із небагатьох варіантів.
З мого досвіду, щоб сформувати агронома, потрібно щонайменше 2–3 сезони, а часто й більше. Я сам проходив цей шлях і навіть перевчав людей з економічною освітою в агрономів. Є успішні кейси, але це завжди інвестиція часу та ресурсів.
Як обирати, якщо шукати на ринку
Якщо ж ви шукаєте людину на ринку, я б радив звертати увагу на дві ключові речі. Перше — релевантний досвід. Не просто загальний стаж, а саме досвід у тій ролі, з тими компетенціями, які вам потрібні.
Друге — динаміка розвитку. Подивіться, як людина рухалася кар’єрними сходами, чи брала на себе більшу відповідальність. Якщо фахівець 2–3 роки працює на певній позиції, далі зростає і знову бере новий рівень — це хороший сигнал. Така послідовність часто говорить більше, ніж будь-які рекомендації.
Водночас без «польового тесту» не обійтися. Навіть ідеальне резюме нічого не гарантує. Людський фактор ніхто не скасовував: характер, комунікація, здатність працювати в команді. Тому без випробувального періоду обійтися практично неможливо. Потрібно дати час собі, щоб зрозуміти, чи це ваша людина, і фахівцю, щоб проявити себе. І так, інтуїція в підборі людей теж має значення.
Багато великих компаній намагаються вирішити кадрове питання через власні агрошколи. Я сам був дотичний до такого проєкту, коли працював в агрохолдингу «Мрія». Там діяла одна з перших внутрішніх агрошкіл: ми відбирали мотивованих людей, платили стипендії, забезпечували житлом, навчали із залученням українських та міжнародних експертів — давали і теорію, і практику. Здавалося б, ідеальна модель. Але навіть у таких умовах значна частина людей не залишалася в професії.
Причина водночас проста і складна: сільське життя підходить не всім. Молодь часто не готова до такого ритму через віддаленість від міста, відсутність звичного темпу життя, іншу соціальну динаміку. І це проблема, яку неможливо вирішити лише великою заробітною платою чи житлом.
Тож сильний агроном — це завжди поєднання трьох складових: досвіду, мислення та здатності приймати рішення в умовах невизначеності. Його не можна оцінити однією цифрою. Його складно швидко «купити» на ринку і точно неможливо сформувати за один сезон.
Але саме від цієї людини залежить головне: чи перетворяться вкладені в поле ресурси на прибуток.
За що насправді відповідає агроном
Якщо коротко описати основні зони відповідальності агронома, то вони значно ширші, ніж просто «посіяти і зібрати». Я б виділив декілька базових речей:
- планування та коригування технологічних карт;
- організація та контроль виконання польових робіт;
- моніторинг полів та стану посівів;
- прогноз врожайності;
- і, звісно, сівозміна.
І кожен із цих пунктів — це не просто функціональні обов’язки, це точка впливу на економіку підприємства. Сівозміна — одна з фундаментальних компетенцій агронома. Але тут знову виникає дилема. З одного боку, нас вчать, що сівозміна — це науково обґрунтоване чергування культур. І це правда, адже є природні закони, які не можна ігнорувати. З іншого боку, є економіка. Є культури більш маржинальні і менш маржинальні.
Тож що таке сівозміна на практиці? Це баланс між науково та економічно обґрунтованим підходом. Якщо піти тільки в науку — можна одразу втратити прибуток. Якщо піти тільки в економіку — через кілька років система «зламається»: зростуть витрати, з’являться проблеми з ґрунтом, хворобами, врожайністю. Саме тому сівозміна — це стратегія. І вона повинна плануватися не на один сезон, а щонайменше на 3–5 років.
Наступний пункт — контроль польових робіт. Глибина посіву, норма висіву, строки — здається, що це базові речі, рутина. Але правда в тому, що якість виконання технологічних операцій формує щонайменше 50% потенціалу врожаю. В агрономії є дуже жорстке правило: зворотного шляху не існує. Якщо сьогодні зробили помилку — завтра її вже не виправиш. Немає препарату чи агротехнічного заходу, які вирівняють недружні сходи, ніхто не прийде і не «розкладе» рослини рівномірно.
Моніторинг — це не просто «прогулянка полем». Сьогодні є багато інструментів для моніторингу, і не обов’язково щодня проходити поле по діагоналі чи конвертом пішки, як колись. Але суть не змінилася. Моніторинг — це, в першу чергу, прогнозування ризиків, оцінка потенціалу та основа для прийняття рішень.
Прогноз врожайності. Говорячи про цей пункт, важливо розуміти і агроному, і власнику, що потенціал культури не є сталим. Наприклад, взимку ви запланували врожай кукурудзи на 8 т/га і під це порахували всю технологію. Але кількість вологи недостатня, сходи пошкоджено пізніми заморозками і тому подібне, реальний потенціал падає до 5–6 т/га. Що це означає? Що потрібно переглянути витрати. Бо вкладати далі в урожай, якого вже не буде, — це прямі втрати. Але буває і навпаки. Пройшли дощі в критичний період і потенціал виріс. Значить, є сенс додатково інвестувати в підживлення, щоб цей потенціал реалізувати. І саме тут проявляється роль агронома — вчасно це побачити і прийняти рішення.
Тобто головна функція агронома — це не просто виконати план технологічних операцій. Це постійно співставляти план, фактичний стан посівів, та економіку. А ще швидко реагувати на зміни. Бо в агробізнесі виграє не той, у кого ідеальний план, а той, хто вміє грамотно його коригувати.
Олександр Хмелюк, керівник агродепартаменту LNZ Group
Думка експертаПогляди, висловлені в цій публікації, є особистою думкою автора і не обов’язково відображають позицію редакції Latifundist.com.