>
CEO Ma_Rijany Hemp Company, Андрій Микитів
Україна історично була центром вирощування конопель у Європі, проте з розпадом СРСР та посиленням антинаркотичного законодавства галузь практично зникла разом із десятками переробних заводів. Сьогодні технічні коноплі повертають собі статус стратегічної сировини для текстильної промисловості, будівництва та навіть автомобільної галузі. Проте шлях від поля до готової тканини потребує мільйонних інвестицій, унікальних знань та готовності працювати за повної відсутності державної підтримки. Про те, як на Житомирщині з нуля створюють індустріальний парк, чому техніка для збору коштує як космічний корабель та чи реально зробити українські коноплі світовим брендом, — Landlord поспілкувався зі співзасновником Ma’Rijany Hemp Company та співзасновником компанії K.tex Андрієм Микитівим.
Світовий ринок технічних конопель сьогодні переживає новий етап зростання. За оцінками різних аналітичних агенцій, його обсяг уже перевищує 10 млрд доларів і може сягнути майже 40 млрд до 2030 року. Що стало ключовим фактором цього нового інтересу до культури, яка ще кілька десятиліть тому вважалася нішевою?
Ключовий фактор — це багатогранність та тисячолітня історія використання цієї культури. У певний період домінування цієї культури було настільки великим, зокрема, з 16 по 18 століття в життєдіяльності людей, аніж, наприклад, нафта сьогодні. Промовистий факт — понад 90% людей на планеті в той період ходили в одязі з конопель. А якщо ви хотіли стати колоністом у США, то обов’язковою умовою переїзду було підписання документа про зобов’язання вирощувати до 5 акрів конопель для забезпечення їжею, будівельним матеріалом та одягом, адже ці три напрямки були головними.
Увесь папір на той час виготовлявся з конопель, і лише у 1920-х роках перейшли на целюлозу з деревини, і запустили процес відбілювання, яким користуються і досі. Потрібно також пояснити, що культуру витісняли з ланцюга постачання цілеспрямовано зусиллями паперових магнатів і виробників синтетичних волокон, наприклад, компанії DuPont. Проте важливим фактором випадіння конопель з текстильної галузі було те, що отримання волокна з бавовни було на той час фізично простішим, аніж отримання волокна з конопель. Це була важка фізична праця, тож ті регіони, які мали можливість перейти на бавовну, скористалися цим і почали виробляти волокно, яке є тоншим за конопляне. Тактильно воно м’якше, проте менш довговічне. Але необроблене конопляне волокно суттєво жорсткіше.
Щодо світового ринку конопель, то на сьогоднішній день існують різні оцінки, і вони охоплюють різну кількість сегментів, які, справді, важко оцінити. Так само, і я не можу дати достеменну відповідь. Єдину цифру, яку я хочу назвати — рівень виробництва і споживання конопляного волокна складає близько 400 тис. тонн на рік, синтетичних волокон — 67 млн тонн. Чи багато це, особливо враховуючи, що бавовни виробляється близько 25 млн тонн на рік — висновок робіть самі.
Які продукти з технічних конопель сьогодні користуються попитом і матимуть найбільший потенціал у майбутньому?
Найбільшим попитом користуються продукти з насіння конопель, яке потім переробляється з товарного зерна на продукти харчування — борошно, олію, а також активно використовується в косметичній галузі. При цьому для отримання тканини сьогодні використовується вкрай мало конопель, адже для отримання волокна з конопель необхідна спеціальна технологія, яка фокусується на стеблі, у той час, як інші технології фокусуються на суцвітті чи насіннєвій частині. Наголошую на тому, що з технічних конопель можна отримувати величезну кількість продуктів. У літературі зустрічаються підрахунки, що понад 25 тисяч найменувань продукції, це класифікує коноплі як рослину з надзвичайно різноманітним потенціалом.
Україна історично була одним із центрів вирощування конопель у Європі, але після 1990-х галузь фактично зникла. Що, на вашу думку, стало головною причиною цього занепаду — регулювання, економіка культури чи відсутність переробки?
На мою думку, зіграла роль комбінація факторів. У 60-х роках минулого століття була ухвалена Женевська конвенція, в рамках якої коноплі включили до переліку наркотичних речовин, низка країн, зокрема і США, доклали величезних зусиль для того, аби впродовж наступних 10-20 років інші країни приєдналися до цієї конвенції. І це був сильний фактор для того, аби витіснити коноплі з ринку. Україна, яка була на той час у складі СРСР, була першою країною, яка дала відповідь на цю конвенцію, адже саме в Україні були виведені перші сорти технічних чи промислових конопель, які містять вкрай низький відсоток ТГК, від українських сортів були виведені наступні сорти конопель, які поширилися світом.
У результаті чого ми довгий час були лідерами в цій галузі. Разом із цим, потрібно розуміти, що були і інші фактори, які призвели до скорочення цієї галузі. Зокрема, з розпадом СРСР припинилося фінансування державних програм насінництва, також припинилася підтримка сільськогосподарських виробників, які вирощували коноплі та льон, а обидві ці культури складали основу нашої текстильної промисловості. Так, в Україні діяло 7 великих льонокомбінатів, які перетворювали волокно льону та конопель на пряжу і в подальшому на тканину. Відповідало за це державне підприємство ДП «Укрльоноконоплепром». З відсутністю фінансування спочатку скоротилися обсяги вирощування, а далі, що логічно, почали зникати підприємства з переробки конопель та льону — на піку їх було 46 великих і 66 маленьких, при радгоспах. На початку 2000-х років, через брак сировини, всі льонокомбінати, зокрема і найбільший — Житомирський льонокомбінат, зупинилися. Вижили фабрики, які працювали на давальницьких схемах.
Багато експертів кажуть, що розвиток ринку технічних конопель починається не з поля, а з переробки. Саме переробні потужності створюють попит на сировину. Чи погоджуєтесь ви з тим, що без індустріальної переробки фермери не готові масово переходити на цю культуру?
Я думаю, що Україна має серйозні перспективи у цьому сегменті завдяки наявності розвиненого агросектору. Наша агропродукція надзвичайно конкурентна, навіть без субсидій від держави. На сьогодні наш харчовий агроекспорт зустрічає досить велику кількість бар’єрів, зокрема у Європі, в той же час, як агроекспорт промислових культур, таких як коноплі, навпаки, вітався б у цих регіонах. Бо підприємства, які переробляють натуральні волокна на пряжу, страждають від браку сировини. Так само, великий попит у Азії, Єгипті, Індії і США. Тому перспективи для експорту максимально сприятливі.
Ті фермери з якими ви спілкуєтесь в Україні, наскільки вони готові переходити на вирощування технічних конопель?
Якщо коротко — українські фермери не готові. І є відразу декілька причин. Перша і найважливіша — відсутність спеціалізованої агротехніки, і великі витрати. Так, косарка, яку ми використовуємо, коштує майже мільйон доларів. Скільки фермерів реально готові викласти такі кошти? По-друге, фермери завжди орієнтуються на переробку, і навіть якщо вирішити питання з агротехнікою, завжди чекає супутнє питання: “Чи є покупці на сировину, яка має короткий радіус доставки?”. Технічні коноплі мають доставлятися локально, адже вона досить об’ємна і легка. Якщо є єдиний покупець, який з тих чи інших причин не готовий прийняти сировину, то фермер не має альтернативи, і відповідно, втрачає прибутки. Ну і третій фактор, який я не можу залишити поза увагою — це страх виробника і зарегульованість галузі. Фермер радше займатиметься тим, що не потребує жодного ліцензування і контролю. Враховуючи все зазначене вище, навіть наш проєкт дійшов до того, що потрібно вирощувати сировину самостійно. Це, звичайно, розпорошує наш інвестиційний бюджет, і робить його вкрай складним для реалізації. Тому бажаючих повторювати наш досвід не так багато.
Сьогодні найбільшими виробниками технічних конопель у світі є Китай, Франція та Канада. Наскільки реальною є конкуренція українських виробників із цими країнами, і які фактори можуть стати нашою перевагою?
Якщо порівнювати з країнами-лідерами, то в Україні виробництво технічних конопель настільки незначне, що питання конкуренції, на сьогодні, не стоїть як таке. Більше питання з точки зору нашої переваги, і що ми можемо дати як експортер. І головне в цьому контексті, оскільки ми самі вирощуємо сировину, ми можемо дати стабільні обсяги постачання за прогнозованою ціною. Потрібно розуміти, що, наприклад, процеси виробництва пряжі та тканин з натуральної сировини за останні 100 років майже не зазнали прогресу, це і досі важкий процес, і низька продуктивність. Це, у свою чергу, означає високу ціну кінцевого продукту, і це доступно для виробників преміального сегменту. І це є одним із бар’єрів поширення цих тканин у світі. Так, найбільш поширеним волокном є бавовна, і всі країни субсидують її виробництво для того, аби ціна такого волокна трималася в діапазоні 2 доларів за кілограм. Це все одно вдвічі дорожче за синтетичні волокна. Оскільки субсидування конопель не відбувається, ринок залишається нішовим.
У багатьох країнах технічні коноплі розглядають не лише як сировину для текстилю. З них виробляють будівельні матеріали, біокомпозити для автомобільної промисловості, папір і навіть біопластик. Які з цих сегментів, на вашу думку, можуть стати ключовими для розвитку українського ринку?
Головна маржа — у поглибленій переробці. Наприклад, біокомпозитна галузь націлена на використання екологічних матеріалів, зокрема, автовиробники переключаються на такі матеріали для обробки салону, виготовлення твердих елементів всередині салону, задньої стінки крісел та наповнювачів у підсалонний простір. Дійсно, збільшення використання таких матеріалів незаперечне, проте потрібні і відповідні компетенції, яких в Україні наразі немає. Маючи власне джерело сировини, це чудова ніша для України. Так, наша країна могла б побудувати чудову основу для створення продукту з надзвичайно високою доданою вартістю. Таким чином свого часу вчинила сусідня Туреччина, створивши собі ім’я лідера у світі текстилю.
Європейський зелений курс і політика декарбонізації стимулюють розвиток біоматеріалів. Конопляні волокна і композити вже використовуються, наприклад, у виробництві автомобільних деталей. Чи бачите ви потенціал для інтеграції українських виробників у ці нові ланцюги доданої вартості?
Інтерес стимулюють, а от дію — ні. Тому що коли люди починають цікавитися технічними коноплями як бізнесом, і коли доходить до того, що ж потрібно робити, все це натикається на бар’єри у вигляді високої капіталомісткості, проблем з вирощуванням. Таким чином, задача починає ставати надскладною, і інтерес майже ніколи не конвертується у реальні дії.
Тобто цікавості від українських агрохолдингів щодо вирощування та реалізації технічних конопель ви також не бачите? Яка їхня позиція?
Ми спілкувалися з низкою провідних агрохолдингів. Але вони більше цікавляться тими культурами, в яких уже мають компетенцію і на яких розуміються. Коли агрохолдинги чують про проблеми, з якими, так чи інакше, доведеться зіткнутися у коноплярстві, цей інтерес моментально згасає. Плюс до того, ринок збуту не є настільки масштабним, аби стати цікавим для великого агровиробника. Це може бути локальна історія, в якості сівозміни, адже технічні коноплі є гарним попередником. Але потрібно чітко розуміти, що робити з отриманим урожаєм.
Скільки в Україні реально підприємств, які ризикнули і займаються технічними коноплями?
Сьогодні технічними коноплями у відносно великому масштабі займаються лише три-чотири підприємства.
Чи можна сказати, що розвиток цієї галузі в Україні зараз проходить той самий шлях, який у Європі проходив льонарський або біоматеріальний сектор — від невеликих виробництв до повноцінних індустріальних кластерів?
У Європі льонарство — це бізнес, який продовжує своє існування протягом століть, але він географічно обмежений. Льон любить помірну погоду, і відносну високу вологість, і на сьогодні понад 85% високоякісного льону має походження з регіону Нормандія, де клімат більш помірний. До речі, одним із факторів більш високого інтересу до конопель є погіршення кліматичних умов. Адже при високих температурах льон не виживає. Достатньо одного дня з температурою у 40 градусів спеки, аби повністю втратити врожай. Тому сьогодні Європа поступово переходить на озимий льон, так у Нормандії під ним вже 50% посівів. Пропозиція льону у світі скорочується, тому потрібно шукати заміну, і нею можуть повноцінно стати саме технічні коноплі.
Багато нових галузей у світі проходять однаковий шлях: спочатку це невеликий експериментальний ринок, а потім у ньому з’являються великі промислові гравці. Чи є ризик, що ринок технічних конопель у майбутньому буде так само швидко консолідований кількома великими корпораціями, як це сталося, наприклад, із зерновим трейдингом або текстильною промисловістю?
Як казав мій викладач з бізнес-прогнозування Девід Робертс, потрібно знати єдине — ніхто достеменно не знає майбутнього, і друге — не шукайте інформацію і даних там, де їх поки немає. Важко зазирнути у майбутнє, адже боротьба великих гравців спостерігається лише за ці ринки, які є значними, натомість, на сьогодні ринок конопель не такий, і тому він не привертає інтересу серйозних агрогравців.
Якщо говорити про найближчі 10 років, який масштаб виробництва технічних конопель в Україні ви вважаєте реалістичним?
Можу робити висновок лише з точки зору проєкції на наше підприємство. Наприклад, зараз ми вирощуємо 2 тис. га технічних конопель. Якщо ринок в Україні буде розвиватися такими ж темпами, як і сьогодні, то, напевно, років через 6-7 ми можемо мати 6-7 тис. га. Зараз наша компанія не отримує жодної підтримки ні з боку держави, ні банків, а оскільки галузь є дороговартісною, то і розвиток дуже повільний.
І що сьогодні залишається головним обмеженням для розвитку галузі — законодавство, технології, доступ до фінансування чи обережність самих аграріїв?
Без сумніву, це комбінація озвучених факторів. Бар’єри, які існують на вході, зменшують обсяг поточного ринку, менший обсяг ринку означає відсутність інтересу підтримувати та інвестувати. Пріоритети підтримки лежать у площині того, що зараз є сильною стороною.
Ваш проєкт називають одним із найбільших в Україні у сфері переробки технічних конопель. З якої ідеї почався цей бізнес і чому ви вирішили інвестувати саме в цю культуру?
Ідея була максимально простою. Ми (група співвласників) маємо бізнес у сфері утеплювачів для одягу, наповнювачів для матраців, ковдр — компанія К.Текс. Ми прагнули як виробник, який стартує з волокна, зробити внесок у сировинну незалежність. Тобто бути вертикально-інтегрованою компанією, яка виробляє власну сировину. Так почався рух у бік виробничого проєкту, спрямованого на виробництво волокна для нашого нетканого підприємства. Згодом, з огляду на обсяг потрібного волокна, ця концепція еволюціонувала у виробництво волокна для пряжі і подальшому тканин, а субпродукт — на задоволення наших потреб. На сьогодні ми намагаємося розвивати продажі волокна на світові ринки, залишаючи супутню продукцію для виробництва нетканих матеріалів.
Відомо, що ваш завод створений на базі колишнього льонозаводу. Наскільки складним було перетворити стару інфраструктуру на сучасне виробництво, яке відповідає міжнародним стандартам?
Так, він понад 20 років не функціонував. І на момент, коли ми почали реалізовувати проєкт, на цьому місці не було навіть металу, не те що якогось обладнання. Залишилися руїни старих будівель. І все довелося перебудовувати. Деякі з будівель ми навіть поки що не відновлювали, але те, що ми побудували, це було, фактично, з нуля.
Скільки часу та інвестицій це потребувало? Якою є проєктна потужність?
Проєктна фаза, до виходу на операційну готовність і запуску виробництва, потребувала 43 місяці, зокрема, саме будівництво тривало 20 місяців. Інвестиції ми оцінюємо у близько 30 млн доларів, станом на травень минулого року ми інвестували понад 27 млн доларів у виробництво. І ми продовжуємо доінвестувати. Що стосується проєктної потужності, то це 14 тис. тонн конопляної сировини, для того, аби на неї вийти, потрібні значні зусилля та компетенції.
Ваша компанія самостійно забезпечує себе сировиною. Скільки гектарів плануєте цього року та як вирішуєте питання з насіннєвим матеріалом?
Один із наших пріоритетів — це як набути компетенцій, так і наростити обсяги вирощування. На сьогодні ми завантажені на 30-35%. У цьому році під волокно ми будемо вирощувати 2000 га. Для того, аби забезпечити себе насіннєвим матеріалом, працюємо з провідними українськими науковими установами, іноземний насіннєвий матеріал не використовуємо. Використовуємо близько 400 га під насіння. При цьому таке волокно використовуємо для нашого нетканого бізнесу.
Якщо подивитися на економіку цього бізнесу, які продукти мають найбільшу додану вартість — довге волокно, коротке волокно чи побічні продукти переробки?
Найбільшу додану вартість має довге волокно. Це наш основний продукт, який ми отримуємо від первинної переробки.
Побічні продукти переробки конопель можуть використовуватися у виробництві будівельних матеріалів, утеплювачів і навіть у паперовій промисловості. Чи розглядаєте ви ці напрями як частину майбутнього розвитку компанії?
Нашими основними напрямками розвитку до етапу виробництва пряжі, а також продовжувати роботу для того, аби забезпечувати виробництво нетканих матеріалів. Тобто основний фокус на волокні, проте ми поглиблюємо переробку деревної частини стебла, так званої костриці, і перетворюємо її на дрібну фракцію. Фактично, така подрібнена костриця може знайти своє застосування у виробництві екологічної упаковки продуктів харчування, або у біопластику.
Що стосується інвестицій, наскільки важко продовжувати пошук інвестицій під такий проєкт, враховуючи військові ризики?
Дійсно, ми постійно намагаємося знаходити як боргове фінансування, так і шукаємо бізнес-партнерів, які відповідають нам по духу і цінностям. Поки що ми є єдиною групою інвесторів, яка почала, так і продовжує цей проєкт.
Індустріальний парк Ma’Rijany позиціонується як спеціалізований кластер для переробки луб’яних культур. Як виникла сама ідея створити не просто підприємство, а цілий індустріальний парк навколо цієї галузі?
Ідея індустріального парку спрямована на те, щоб дати можливість підприємствам, які хочуть використовувати продукцію первинної переробки для створення продуктів глибшої переробки. Зокрема, йдеться про кострицю та насіння, про які я згадував раніше. Тобто ми пропонуємо розміщення поруч із джерелом первинної сировини, і це дуже сильний аргумент, який слугує для розвитку індустріального парку.
Наскільки на сьогодні це робоча модель? Як успіхи у її просуванні?
Проєкт на стадії реалізації. Ми маємо декілька діалогів із зацікавленими компаніями. Але ми знаходимося у сільській місцевості, тому зацікавити місцевих підприємців та представників інших регіонів приєднатися — це не така проста задача, як здається на перший погляд.
Які обмежувальні фактори приєднання до індустріального парку? Чому підприємства ставляться із пересторогою.
На жаль, кооперативи та спільний бізнес у будь-якій формі в Україні все ще викликають низку негативних уявлень. Однак основний обмежувальний бар’єр — це високі фінансові інвестиції. У нас немає існуючої нерухомості під такі цілі, тож інвестор має думати і про такі додаткові витрати, і супутні операційні питання. Проте, в цілому, якщо дивитися на запуск бізнесу, це більш високоприбуткова модель. Особливо якщо думати про витрати на логістику, створення складів, тощо.
Які саме типи виробництв ви плануєте залучати до парку?
Як на мене, найбільш цікаво це буде для компаній, які вироблятимуть матеріали для меблів, панелі чи плити, будівельні чи композитні матеріали. Все це могло б знайти розміщення на нашому індустріальному майданчику.
Ви згадали про високий поріг входу до індустріального парку. На ваш погляд, до якої суми потрібно бути готовим бізнесмену?
Це пов’язано безпосередньо з типом бізнесу. Але якщо б це був запуск виробництва будівельних блоків, то для такого бізнесу слід інвестувати десь 8-10 млн доларів.
Які стимули могли б стимулювати залучення компаній до таких проєктів?
Головна перевага, яка передбачена сьогодні державою — це можливість закупівлі обладнання для переробної галузі з нульовою ставкою ПДВ. Це зменшує інвестиційні витрати на початковому етапі. До того ж, існує пільговий період з нульовою ставкою на прибуток подібних компаній. Загалом, хоча бізнес мало знає про ці можливості, це цілком працююча і перспективна модель. Як я сказав на одному з бізнес-форумів: “Зробіть всю країну індустріальним парком!”.
Якщо подивитися на цей проєкт через десять років, яким ви бачите індустріальний парк: великий центр переробки сировини чи повноцінний кластер виробництва матеріалів і готової продукції?
Мені хотілося б, щоб на території парку діяли підприємства поглибленої переробки конопляного волокна на подальші продукти, зокрема на пряжу і на будівельні та меблеві матеріали. Я думаю, що 4-5 підприємств буде цілком достатньо в межах 5 наступних років.