Під час візиту до України Міхаель Хорш, співзасновник HORSCH Maschinen GmbH, зустрівся з агровиробниками, представниками ЗМІ та поділився баченням розвитку технологій HORSCH, локальних потреб ринку та майбутнього автономізації в полі. Обговорювалися сівалки Maestro, Pronto NT та Avatar, тренд ширших міжрядь у пшениці, а також нові самохідні рішення для прямого посіву.
— Які враження від нинішнього стану українського АПК та фермерства?
— Спостерігаю надзвичайно сильну мотивацію та прагнення до розвитку. За останні 3–5 років професійний приватний сектор помітно збільшився: господарства, що мали 100 га, тепер сягають 2–3 тис. га, активно інвестуючи в сучасну техніку та технології. Між великими агрохолдингами та професійними приватними фермами сформувався здоровий «змагальний» дух щодо ефективності та врожайності — від цього виграють усі.
— Як HORSCH співпрацює з українським ринком? У чому запорука успіху тут?
— Ми присутні в Україні тривалий час, тому пройшли з ринком усі етапи — від кооперативів до появи агрохолдингів та професійних приватних фермерських господарств. Ключ до успіху — не «привозити те, що є», а адаптувати продукти під специфіку регіонів: Південь, Центр, Захід мають різні ґрунти та рівні зволоження, що зумовлює різні вимоги до техніки. Часто ми спочатку розробляємо рішення саме «під Україну», а вже потім масштабуємо їх на інші країни. Значна частина нашого успіху — це тривалі особисті стосунки з клієнтами та індивідуальний підхід до їхніх завдань.
— Пане Міхаелю, чи має компанія HORSCH певну «центральну позицію» або флагманський продукт, який сприяв здобуттю лідерства на ринку? Можливо, це обприскувачі, сівалки Focus чи Maestro?
— Знаєте, це питання дещо складніше, ніж може здатися. У кожній країні є свої «зіркові» машини — техніку, яка має найбільший попит. В Україні, наприклад, сівалка Maestro користується величезним успіхом — є господарства, де експлуатуються 60–70 таких агрегатів.
Також вельми добре себе зарекомендувала сівалка Pronto NT — особливо в посушливих регіонах, де ґрунт піддається складній обробці традиційними методами. Цю машину, до речі, ми розробляли саме в Україні, враховуючи місцеві умови. Згодом вона була представлена на міжнародних ринках, але своє «життя» розпочала саме тут.
— Які продукти Ви вважаєте перспективними сьогодні?
— Нині ми спостерігаємо стрімке зростання попиту на нові обприскувачі з великим кліренсом — вони ефективно функціонують на високих культурах. Також не менш популярними є 4-метрові агрегати — в Україні їх працюють уже тисячі. Це демонструє, як ми адаптуємо європейські рішення до локальних реалій.
Є ще одна тенденція — сівалка Avatar, яка, я вважаю, поступово замінить Pronto NT. Особливо у Східній Європі, де вона демонструє видатні результати.
— Ви згадували про зміну підходів до посіву пшениці. Як змінюються технології в цьому напрямку?
— Так, це цікава історія. Раніше у Східній Європі міжряддя для пшениці встановлювали 15–17 см, і 5–6 тонн з гектара вважалися добрим результатом. Сьогодні ми спостерігаємо вже й 9–10 тонн, особливо на Заході України.
А от у Західній Європі зараз експериментують із ширшими міжряддями — 20–25 см, що для класичного агронома може здатися нелогічним. Але це має технічне обґрунтування.
— У чому ж перевага ширших міжрядь?
— Усе просто. Для отримання максимального врожаю необхідні генетика та рівномірність розвитку рослин. Чим більш однорідно вони розміщені в рядках, тим стабільніший урожай.
Коли міжряддя занадто вузьке — 15 см — виникають технічні складнощі: диски сошників працюють під кутом, зміщують ґрунт, як «сніговий відвал», і ґрунт із першого рядка частково накриває другий. У результаті насіння в різних рядках лягає на різну глибину та потрапляє в ґрунт із різною вологістю.
Через це одні рядки сходять швидше, інші — пізніше, і вже за кілька днів спостерігається різниця у фазах розвитку. Це створює значні труднощі для точного управління живленням та фунгіцидами.
Сучасні агрономи прагнуть забезпечити однаковий розвиток для всіх рядків. Найпростіший спосіб — трохи розширити міжряддя до 20–25 см і розмістити сошники в один ряд. Це забезпечує однорідне закладання насіння та стабільні сходи.
— Але ж існують сівалки точного висіву…
— Так, і це цікава тенденція. Приблизно 10 років тому європейські фермери почали експериментувати з точним висівом пшениці — розміщенням насіння через кожні 2 см. Це виглядає дуже естетично, але, як з’ясувалося, сама точність висіву не забезпечує прибавки врожаю.
Реальний ефект з’явився тоді, коли насіння почали закладати на одному рівні, у стабільне посівне ложе. Саме це зумовило приріст врожайності, а не просто естетична «ідеальна розкладка».
— Тобто тепер цей підхід плануєте поширювати й в Україні?
— Саме так. Ми поступово впроваджуємо ці розробки тут. Україна — це дуже прогресивний ринок, і агрономи тут швидко засвоюють нові ідеї, особливо коли вони приносять відчутні результати.
— На якому місці перебуває український ринок для HORSCH?
— Якщо говорити про найбільші ринки, то Німеччина, Франція та Україна формують нашу першу трійку. Різниця між ними невелика. Бразилія стрімко зростає, але там у нас власне виробництво; далі йдуть Канада та США, а потім — інші країни.
— Ви відомі стриманим ставленням до «діджиталізації заради діджиталізації». Як оцінюєте штучний інтелект у сегменті виробництва техніки?
— Я скептично ставлюся до завищених очікувань. Алгоритми існували десятиліттями, просто не було достатньої обчислювальної потужності. Зараз комп’ютери «наздогнали» — і ми можемо їх застосовувати. Але цінність полягає не в модному терміні «AI», а в конкретній користі.
У найближчі 10–15 років кількість «офісних» цифрових посад зменшиться — рутинний код або аналітику багато де писатимуть за допомогою готових інструментів. Натомість професії, що вимагають «рук» і досвіду — механіки, монтажники, сервісні спеціалісти — стануть ціннішими. Це стосується й агросектору.
— Чи «прийде» штучний інтелект у сівалки, обприскувачі, ґрунтообробну техніку?
— Він вже приходить: у навігацію, автоматизацію, планування траєкторій. Але важливе не слово «AI», а якість керуючих алгоритмів — наприклад, розворотів у кінці гону. Той, хто має найкращий алгоритм маршрутизації, той і виграє за продуктивністю.
— Ви тестували польових роботів. Але ми не побачили їх у серійному виробництві?
— Ми реалізували кілька роботизованих проєктів і довели, що технічно це можливо. Але на практиці робот часто зупиняється через «дрібниці»: гілка на полі, забивання робочого органа. У будь-якому разі, хтось має приїхати та втрутитися. У підсумку традиційний трактор з автоматизованим керуванням і оператором «на підхваті» виявився дешевшим і надійнішим.
Тому моя позиція така: повна автономність у полі — скоріше виняток. Найближчий реальний сценарій «без водія» — це обприскувач, бо його легше контролювати за параметрами. Але навіть там сервіс і контроль нікуди не зникають.
Міхаель Хорш представив відео про самохідну посівну платформу— Який статус ваших «самохідних» посівних платформ?
— Перший проєкт із роботом-платформою ми завершили: економіка не збігалася. Натомість у серію йде самохідна посівна платформа великої ширини для специфічних умов Бразилії — 24 м, 48 рядків, 500 к.с., орієнтовна вартість становитиме $900 тис.
Це рішення для прямого посіву кукурудзи та сої у великих господарствах (10–20 тис. га), де проводять два врожаї на рік і продуктивність є критичною. Машина має кабіну — скоріше «на випадок» і для відпочинку змін. Працюємо також над концептом 36 м та 800 к.с. з дуже простою кінематикою та зручним переміщенням між полями.
В Україні ці машини навряд чи з’являться швидко: інша структура господарств, інші технології обробітку. Це нішеві продукти для конкретного ринку.
— Отже, якщо підсумувати вашу «філософію автоматизації»?
— Автоматизувати — так. Там, де це виправдано — максимально. Але безпілотна «магія» за будь-яку ціну — ні. Найдорожче — це простої та складність сервісу. Тому простота конструкції, надійні алгоритми та людина поруч — поки що найкраща комбінація для реального поля.
Записала Тетяна ТИМОШЕНКО