За сприятливих погодних умов протягом більшої частини весняно-літньої вегетації, за результатами досліджень, проведених з 2020 по 2024 роки лабораторією агробіологічних ресурсів озимих зернових культур Синельниківської дослідної станції садівництва та рослинництва Інституту зернових культур НААН України, найвищу врожайність озимої пшениці (від 3,0 до 5,0 млн схожих насінин на гектар) забезпечує густота посіва. Це стосується вирощування після різних попередників.
Про це у своїй статті «Раціональна густота» для журналу «The Ukrainian Farmer» пише Микола Солодушко (ДУ «Інститут зернових культур НААН»).
«Таке варіювання оптимальних норм висіву насіння, порівняно з дещо вищими нормами (6,0 та 7,0 млн шт./га), які забезпечили трохи меншу продуктивність озимої пшениці, можна пояснити сприятливими погодними умовами пізньоосіннього та зимового періодів. Це дало змогу рослинам добре розкущитися, без втрат перезимувати та ефективніше використовувати накопичені запаси ґрунтової вологи. Це також стосується різних способів сівби, зокрема із шириною міжрядь 13,5 см, що за більш раціональної площі живлення дозволило рослинам краще протистояти посушливим умовам», — зазначає автор.
Загалом, дослідження показали, що за різних умов вирощування найвищі показники врожайності озимої пшениці формувалися в межах норм висіву від 3,0 до 5,0 млн шт./га. Це залежало від попередника та погодних умов вегетаційного періоду.
Максимальна врожайність на ділянках після чорного пару становила в середньому 5,49–5,59 т/га, після гороху та соняшнику — 6,83–6,94 та 5,33–5,49 т/га відповідно.
За дещо меншої норми висіву (3,0 млн шт./га) врожайність зростала завдяки підвищеній загальній кущистості рослин, що зумовлено достатнім забезпеченням їх поживними речовинами та сприятливим гідротермічним режимом у першій половині весняно-літньої вегетації (2021–2023 рр.).
При густоті посіву 4,0–5,0 млн шт./га, окрім зазначених факторів, важливу роль відігравала саморегуляція посіву, що проявлялася у конкуренції рослин за світло, тепло та вологу. Цей ефект був помітніший на завершальних етапах розвитку. Водночас, за вологої погоди кращі результати давали менші норми висіву, а за посушливої — більші.
Порівняно з оптимальними варіантами, дещо нижчу середню врожайність озимої пшениці отримали за норми висіву 2,0 млн шт./га: після чорного пару — на 0,09–0,19 т/га, після гороху та соняшнику — на 0,35–0,46 та 0,22–0,35 т/га відповідно.
Збільшення норми висіву до 6,0–7,0 млн схожих насінин на гектар також призводило до зниження продуктивності, хоча загальний рівень врожайності за таких умов все ж був вищим, ніж за найменшої густоти посіву в дослідженні.
Це було особливо помітно на ділянках після соняшнику та гороху, де вилягання рослин, на відміну від посівів по чорному пару, практично не спостерігалося і не впливало на формування врожайності.
Нагадаємо, що надто низькі норми висіву озимої пшениці знижують врожайність більше, ніж зависокі.