Ілюстрація: Latifundist.com
В останні кілька місяців в Україні активно обговорюється необхідність розвитку переробки сільськогосподарської продукції та створення товарів з доданою вартістю. Ми поставили собі за мету розібратися в логіці підприємців, чим вони керуються, обираючи нішу та ринки збуту для своїх підприємств. Де ж шукати такий бізнес? Очевидно, серед тих, хто нещодавно інвестував у нові виробництва. З такими підприємцями нас познайомили наші давні партнери з «Райффайзен Банку». Ми відвідали 10 переробних заводів, щоб переконатися: прибуток можливий не лише на гігантських підприємствах.
Овочівникам бракує складських приміщень, ягідникам — прогнозованості щодо сировини
В Україні щороку зростає зацікавленість овочами, що пройшли додаткову обробку: сортування за розміром, миття, чистку, нарізання та пакування. Про це нам розповів Сергій Завгороднюк, співвласник заводу Green Guild Group («Зелена гільдія»), одного з найбільших переробників овочів та картоплі. Підприємство в Гостомелі вирощує культури «борщового набору» — картоплю, моркву, цибулю та буряк, а перероблену продукцію реалізує під брендами «Бурякович», «Матуся Патуся», «Пані Цибулька» та «Вовка-Морковка».
Земельний банк компанії становить 700 га, з яких 140 га відведено під картоплю.
Основною проблемою галузі є нестача овочесховищ, зазначає він, і за роки війни ситуація лише погіршилася. Через брак місць для зберігання втрачається 50-60% врожаю, особливо в господарствах населення. Кожного року, починаючи з травня, Україна починає імпортувати картоплю, причому не задля розширення асортименту, а через банальний дефіцит.
Сергій Завгороднюк
співвласник Green Guild Group
«У нас також були зруйновані частини сховищ. До війни ми могли зберігати до 16 тис. тонн, зараз — не більше 8-9 тис. тонн. Якщо працювати напряму з поля, за фінансовий рік ми можемо обробити максимум 14 тис. тонн».
Завод Green Guild розташований неподалік Гостомельського аеропорту і зазнав значних пошкоджень у 2022 році внаслідок російських атак. Наразі підприємство майже відновило довоєнні обсяги переробки, а у 2024 році було відкрито новий цех з переробки картоплі, потужністю 12-15 тонн очищеної нарізаної продукції за зміну. Завдяки програмі USAID було встановлено автоклав, який дозволяє пастеризувати картоплю, подовжуючи термін її зберігання до 30 днів.
Наразі компанія запустила в новому цеху пілотний проєкт глибокої переробки овочів, де відпрацьовується матриця продуктів: розробляються необхідні технічні умови, державні стандарти, аналізується ринок, рентабельність та маржинальність. Розвиток фінансується як з власних коштів, так і за рахунок кредитних ліній на поповнення обігових коштів від Райффайзен Банку, який надає фінансування групі з 2022 року. Після повного запуску новий завод щоденно вироблятиме 50-60 тонн продукції у форматах fresh, pre-cook та ready to cook.
Як банк почав кредитувати компанію в розпал війни? Керівниця групи продажів та роботи з ключовими клієнтами бізнес-банкінгу у «Райффайзен Банку» Ярослава Конченко зазначає, що попри руйнування, компанія продовжувала роботу, щоб не пропустити сезон.
Ярослава Конченко
«Райффайзен Банк»
«Так, обороти впали, збитки були, але компанія продемонструвала свою стійкість. До того ж, харчова переробка — це пріоритетна для нас галузь, ми не могли відмовити».
Експорт поки що призупинено, оскільки ЄС приймає лише очищену картоплю з України. Наразі 85% продажів Green Guild припадає на рітейл, решту закуповує HoReCa. Перспективним ринком збуту є індустріальні кухні торговельних мереж, які замовляють значні обсяги картоплі для власних кулінарних відділів.
Наявність власного овочесховища дозволяє реалізовувати продукцію цілий рік, повідомив Михайло Савченко, співвласник «Агрофірми Корсунь», що входить до холдингу «Панда». Підприємство обробляє 25 тис. га, займається насінництвом, тваринництвом, овочівництвом, а також інвестує в переробку та енергетику.
Михайло Савченко
співвласник «Агрофірми Корсунь»
«Ми зайнялися вирощуванням цибулі. Спочатку було дуже незвично, що лише посівний матеріал коштує 50 тис. грн на гектар, а загальні витрати на гектар — близько 400 тис. грн. Це зовсім інша математика. Ми посіяли 10 га, самостійно шукали сівалки, встановили зрошення, трохи запізнилися з термінами, але зібрали 80 тонн з гектара. Продали, підрахували — і рентабельність вийшла майже 100%».
Наразі овочевий клин «Агрофірми Корсунь» становить 114 га під цибулею, додатково є 40 га моркви, 25 га буряка, 10 га капусти. Підприємство вже має власну техніку — грядоутворювачі, обприскувачі, сівалки, копалки, підбирачі, а наступним кроком буде придбання морквяного комбайна.
Після роботи з овочами Михайло Савченко дійшов висновку: без зрошення та власного сховища в цій галузі працювати складно. Тому в березні 2024 року компанія розпочала будівництво власного складу місткістю 12 тис. тонн. Вже в листопаді там зберігалися цибуля та морква. Це дозволило продавати овочі аж до червня 2025 року. Результат перевершив усі очікування. Якщо морква, зібрана комбайном, коштує 14 грн/кг, то взимку — вже 35 грн/кг. Цибуля не так сильно зростає в ціні взимку, але теж приносить непоганий прибуток.
Паралельно на овочесховищі запускається проєкт сонячної електростанції потужністю 1 МВт. Встановлення панелей на даху та акумуляторів для зберігання енергії — компанія готується до 80% власного енергоспоживання.
За словами керівника підприємства, капітальні витрати на овочесховище склали €7 млн при загальному кошторисі €10 млн. Планова окупність — 3-3,5 роки. Окрім зберігання, у сховищі вже змонтовано калібрувальний цех, триває добудова мийки, встановлення холодильного обладнання та іншого устаткування.
Михайло Савченко
співвласник «Агрофірми Корсунь»
«Чи є це значними інвестиціями? Так. Звісно, овочесховище можна не будувати, тримати резерв, або вивести кошти у дивіденди. Але це наш підхід — гроші мають працювати. Ще й не забувайте про інше: трактор John Deere два роки тому коштував $330 тис., зараз — $410 тис. Те саме й з овочесховищем — від цін, з яких ми почали будівництво, до нинішніх — плюс 35%».
Як і ніша зберігання та доробки овочів, потенціал зростання має виробництво заморожених ягід. Про це нам розповів директор заводу «Авуар» Микола Чорнозуб. Підприємство входить до LNZ Group і розташоване у Шполі Черкаської області, його продукція відома під брендом Tevitta. Це великий виробник заморожених ягід, проте його асортимент не обмежується вишнею, малиною, чорницею та ожиною. Також заморожується широкий спектр овочів та фруктів для подальшого експорту або реалізації у супермаркетах.
Микола Чорнозуб
директор заводу «Авуар»
«Популярною є також кукурудза, під яку на заводі встановлено окрему лінію. Ще є цвітна капуста, броколі, цибуля, гарбуз, перець. Так, готові овочеві суміші в магазині — це також наше виробництво. Поки що не випускаємо заморожену картоплю фрі».
Робота з ягодами — це максимально непередбачуваний бізнес. Тут неможливо просто замовити у садівників вирощування необхідного обсягу і далі поступово його переробляти. Кожен рік є особливим: врожайність напряму залежить від погодних умов, що безпосередньо впливає на наші виробничі потужності. Важливими є і світові ціни: іноді експорт до ЄС є недоцільним через високий врожай ягід у Польщі, Сербії чи інших провідних країнах у цій сфері.
Як нівелювати ризики? Мати власний сад, який забезпечуватиме 80-90% переробки, пояснює директор заводу. Оскільки сировина для переробки часто змінюється, виручає наявність різного обладнання, завдяки якому можна переналаштуватися під будь-який продукт за кілька годин. Розбірка, промивання, дезінфекція — і далі робота.
Микола Чорнозуб
директор заводу «Авуар»
«Деталі тут важливі. Переробка вишні з хвостиком і без нього — це вже різний набір технологічної лінії. Якщо є хвостик, ми додаємо в лінію модуль, який його відокремлює. Таких деталей багато, і кожну ми враховуємо. Тобто це конструктор “Лего” під кожну нову сировину».
80-90% продукції, яку переробляє завод «Авуар», експортується, решта постачається на внутрішній ринок. Так буває не завжди, але висока частка експорту дозволяє виробнику менше залежати від рітейлера. Мережі не можуть нав’язувати свої умови: якщо постачання не буде враховане — продукцію можна реалізувати за кордоном. Географія експорту не обмежується країнами ЄС, поставки здійснюються до США, Великої Британії та Туреччини.
У найближчих планах заводу — запуск власної когенераційної установки, що вироблятиме електроенергію з природного газу. Попереду ще пусконалагоджувальні роботи, але інтерес очевидний. Електрика власного виробництва значно скоротить виробничі витрати, які є значними: на піку потужності завод споживає 2,2 МВт/год.
Переробники круп фокусуються на нових продуктах
Працювати лише в сегменті фасованих круп вже недостатньо для успішного розвитку, розповіли нам керівники переробних підприємств. Рис та гречка в пакетах залишаються основним товаром, але потрібно постійно відкривати й нові напрямки.
Наприклад, «Фабрика бакалійних продуктів» у Сквирі виробляє близько 70 найменувань під брендом «Жменька»: гранолу, ланчі, готові каші. Флагманом останніх років є рисові хлібці. Ще донедавна фабрика виробляла близько 100 тис. пачок хлібців на місяць, а тепер вже 250–300 тис. пачок. Це третина від усіх обсягів виробництва, які коливаються в межах 0,8–1,1 млн пачок на місяць.
Рисові хлібці бувають найрізноманітнішими: з кіноа, сіллю, злаками, глазуровані. За словами директора компанії Олега Ковміра, це не просто асортимент, а зона зростання: саме в хлібцях зараз найцікавіша економіка для переробника. Щоб і далі посилювати позиції, команда готує новий продукт — кукурудзяні хлібці. Поки що в магазини надходять тестові партії, але ціль амбітна: 300 тис. пачок щомісяця.
Олег Ковмір
директор «Фабрики бакалійних продуктів»
«Ми не стоїмо на місці. Треба бути першими, або серед перших. За рік-два тебе вже копіюють. Ми це пройшли — і з рисом басматі, і з суші-крупами. Тому сильний бренд — це захист».
Крім хлібців, «Фабрика бакалійних продуктів» пробує розвивати формати ready-to-cook та ready-to-eat. Особливо добре сприймаються ланчі. Проте не варто забувати і про нарощування глибини переробки традиційних круп. Для цього на підприємстві добудовують лінію з виробництва пропареної гречки, планова потужність якої становитиме 30 т на добу. Частину обладнання вже навіть запускали, коли працювали з зеленою гречкою. Але ринок диктує попит, тому ставка робиться на обсмажену.
Збільшення виробництва потребує компенсації. Збільшене споживання енергії планується забезпечити завдяки будівництву паросилового цеху. Додаткову сировину на заводі необхідно зберігати на елеваторі, і це теж потребує додаткових коштів.
Раніше компанія планувала побудувати елеватор на 5-10 тис. тонн. Але згодом, щоб не перетворювати переробне підприємство на зерносховище, вирішили встановити ємності для поточних потреб. Їх зібрали власноруч, тепер на заводі можна зберігати 600 т сировини. Наразі компанія працює з гречкою та просом, в подальшому планується додати горох, пшеницю та ячмінь. Тому на підприємстві будуть збільшувати обсяги зберігання.
Швидке масштабування створює також труднощі з персоналом. Ринок готовий споживати більше бакалійних виробів, фабрика прагне масштабуватися, але бракує людей. Це проблема, знайома багатьом переробникам: виробничі лінії готові, але немає кому їх обслуговувати. Попри це, підприємство нарощуватиме обсяги переробки та асортимент, констатує Олег Ковмір.
Щоб не програвати конкуренцію, одні переробники круп’яних масштабуються та виводять на ринок нові продукти. Але є й інший шлях — побудувати завод під одну нішеву культуру та нарощувати присутність на одному ринку. Україна має найкращий у світі потенціал для вирощування проса та виробництва з нього пшоняної крупи, впевнений директор заводу Grunweg (входить до інвестгрупи Time) Андрій Ручкін. За його словами, ми маємо ідеальні ґрунти та кліматичні умови для вирощування проса, продуктивні сорти, коротке логістичне плече для експорту пшона до ЄС.
Щоб використати цю перевагу, потрібно не “штовхатися” своїм пшоном на внутрішньому ринку, а експортувати його. “Грунвег” вже вийшов на ринки ЄС, США, Канади та Британії. За кордоном цінують високу якість українського пшона, але ринок намагаються захопити й інші гравці.
Андрій Ручкін
директор заводу Grunweg
«Наприклад, Індія дотує виробництво проса. Зважаючи на її розміри та населення, це виклик для ринку всього світу. Але незмінним залишається те, що пшоно з найкращого проса все одно купуватимуть в України».
Наразі головне завдання переробного заводу — окупити вже вкладені в виробництво кошти. Grunweg планує вийти на беззбитковість через два-три роки, а потім розширювати виробництво пшона та виходити на суміжні ринки.
Фінансування будівництва було погоджено ще у 2021 році, розповідає Ігор Соколовський, головний менеджер з продажів корпоративного бізнесу «Райффайзен Банку» (Черкаси). Але розпочалася повномасштабна війна, і підприємство не змогло доставити частину вже оплаченого обладнання з Харківської області. Питання вирішили, хоч і з певним запізненням.
Загалом, історія з просом схожа на історію з соняшником — культурою, яку найкраще вирощувати саме в Україні, і в якій наша країна змогла стати маркетмейкером. Чи зможе просо повторити успіх соняшника — Андрій Ручкін розповість найближчими днями в інтерв’ю Latifundist.com.
Цукровики розмірковують, скільки коштуватиме газ і чи вдасться його придбати
Цукровий сезон стартує у вересні. Проте переробники цукрових буряків цілий рік працюють над важливим завданням — “різанням витрат”, скороченням виробничих витрат. Поетапну модернізацію проходить і Андрушківський цукровий завод групи компаній Cygnet, розповідає гендиректор «Сігнет Центр» Андрій Шовдра.
Вирішальним для переробників цукру є питання енергоносіїв, ціни на природний газ та його доступності. Він залишається основним ресурсом, хоча компанія розглядала альтернативні варіанти, зокрема зріджений газ, мазут тощо. Очевидно, дорогий газ і його можливий дефіцит призведуть до зниження прибутковості у виробника, а для споживача — до подорожчання цукру на полицях. Тому завод прагне до енергоефективності, оновлюючи обладнання та вдосконалюючи техпроцес. Цільовий показник витрат газу на переробку тонни буряка — не більше 25 м³.
Інший перспективний напрямок — скорочення споживання води. На заводі встановлено систему рециркуляції, що дозволяє повторно використовувати воду, зокрема для мийки буряка. Також реконструйовано градирню для ефективнішого охолодження води для повторного використання в технологічному циклі. Для покращення загальної енергоефективності на заводі встановлено додатковий прес для віджиму бурякового жому.
Щоб робота була більш прогнозованою, компанія активно працює над впровадженням давальницької моделі вирощування буряків та популяризації збільшення площ під ними в регіоні діяльності.
Підприємство оптимізує витрати за допомогою «Райффайзен Банку», з яким співпрацює понад 10 років. Банк надає повний спектр банківських продуктів: розрахунково-касове обслуговування, форекс та зарплатні проєкти, відкриває кредитні лінії для поповнення обігових коштів, залучає довгострокове фінансування інвестиційних проєктів. Крім того, компанія активно використовує документарні інструменти, зокрема авалювання векселів.
Скорочення виробничих витрат — невідворотний процес, додає Андрій Шовдра. Заводи, які ігнорують енергоефективність, з часом будуть закриватися. Наприклад, якщо десять років тому в сезон працювало 47 цукрових заводів, то зараз — менш ніж 30. Але не варто драматизувати, оскільки модернізовані заводи переробляють врожай буряку замість тих, що припинили роботу.
Андрій Шовдра
гендиректор «Сігнет Центр»
«Раніше заводи працювали по 50–60 днів, зараз це значно ефективніше. Площі під буряком зменшились, але врожайність зросла. Якщо раніше 350 ц/га вважалися досягненням, то зараз — це вже не врожай. Загалом же галузь, на мою думку, рухається до укрупнення — менше заводів, але більш ефективних».
За минулий сезон «Андрушківський завод» виробив 32,5 тис. тонн цукру з найвищими якісними показниками — І категорія за ДСТУ. Важко оцінити обсяги виробництва в сезоні 2025, але очікувано вони будуть нижчими від минулорічних. Це зумовлено як внутрішніми факторами, зокрема скороченням площ під цукровим буряком, так і зовнішніми, такими як кон’юнктура ринку, несприятливі погодні умови, вартість та доступність необхідних для виробництва ресурсів.
Тваринництво — це вже давно не конверсія дешевого зерна в м’ясо
На відміну від першого року війни, зараз вже не працює концепція конверсії зерна в м’ясо, коли тваринництво дозволяло використати частину дешевого врожаю та заробити на продажу тварин живою вагою. Зерно коштує недешево, логістичні компанії надають знижки за перевезення та перевалку врожаю, елеватори стоять напівпорожні.
Проте саме завдяки тваринництву, цукровому буряку та насінництву «Агрофірма Корсунь» втрималася в перший рік війни, розповідає Михайло Савченко. Коли ціни на зерно впали, ферма продовжувала працювати, і це дозволило пережити турбулентність. Основою їхнього тваринництва є молочна ферма на 3,5 тис. голів голштинської породи, з яких 1700 — дійні корови. Ферма щодня надоює 50-57 тонн молока. Планується будівництво нового доїльного залу на 60 голів.
Проте економіка підприємства дозволяє інвестувати і в свинарство. Компанія розпочала реконструкцію старого приміщення для нетелів, будівництво там якраз триває. Вже в жовтні планується завезти на свинокомплекс перші 950 свиноматок, плановий вихід — 36 поросят на одну свиню. Загальне поголів’я комплексу має досягти 30-34 тис. голів, для цього потрібно щонайменше €12 млн.
Михайло Савченко
співвласник «Агрофірми Корсунь»
«Це сором, що Україні доводиться імпортувати свинину з Польщі».
Для «Райффайзен Банку» цікаво фінансувати проєкти в сільському господарстві та агропереробці, і існує бажання підтримати економіку України. Приймаючи рішення про видачу кредиту компанії, «Райффайзен Банк» аналізував фінанси всієї групи. І завдяки тому, що бізнес працює вже тривалий час, банк підтримав проєкт свинокомплексу, розповіла головна менеджерка з продажів корпоративного бізнесу Ірина Гончаренко.
Ірина Гончаренко
«Райффайзен Банк»
«Ми розпочали співпрацю вже під час війни. На першому етапі у 2023 р. клієнт звернувся за фінансуванням для техніки. Новим проєктом компанії було будівництво свинокомплексу. У цей проєкт ми зайшли не самі, а разом з міжнародною компанією DFC. Ми домовилися, що банк фінансуватиме все обладнання, а клієнт — будівництво та решту витрат».
Багато хто займається тваринництвом для мультиплікації рослинницького сегменту та покращення життя громади, зазначає керівник СВК «Трудівник» Олександр Литвинюк. Це кооператив з 27 співзасновниками неподалік від Гайсина Вінницької області. Тут обробляють 550 га і утримують на молочній фермі 450 корів, з яких 200 — дійне стадо.
Дебет з кредитом молочної ферми може і не виходити в нуль, але в загальній економіці господарства може приносити прибутки, додає він.
Олександр Литвинюк
керівник СВК «Трудівник»
«Ми ж щороку вносимо гній на поля, це суттєва економія на добривах. Я вам так скажу: у сусідніх 15 селах немає жодної ферми. І коли наші люди десь скаржаться, у селах кажуть: Не скаржтеся, ви не знаєте, як це, коли в селі все завмерло. Це життя, це робота. Стільки, скільки я тут працюватиму — тут буде ферма».
Щоб отримати прибуток у тваринництві, необхідно збільшувати продуктивність на голову худоби. Наразі в «Трудівнику» середній надій становить 21 л на одну корову порівняно з 13 л чотири роки тому. Як тільки вдасться перевищити показник у 30 л на добу — скотарство стане надзвичайно вигідним напрямком. Ця цифра цілком досяжна для великих промислових виробників молока, де корів з продуктивністю менше ніж 30 л на добу взагалі вибраковують.
Такі корови елітної генетики коштують дорого, а для їх належного утримання необхідно модернізувати ферми та інфраструктуру, встановити вентиляцію тощо. Без належних умов навіть найкраща корова не дає необхідних надоїв, додає Олександр Литвинюк. Також він розглядає можливість невеликої переробки, як-от млин чи олійня. Але бракує фахівців.
Олександр Литвинюк
керівник СВК «Трудівник»
«Були б кадри, а гроші ми б знайшли. Взяли б кредит у Райффайзена, з яким працюємо щодо фінансування обігових коштів. До речі, раніше я був скептиком щодо кредитів. Тепер ні, ставлюся дуже позитивно».
Розвивати тваринництво можна кількома шляхами. Це відкриття нових напрямків, як у «Агрофірми Корсунь», інтенсифікація існуючих («Трудівник»), але є ще один — пошук своєї ніші та побудова екосистеми підприємств навколо неї.
Прикладом такого розвитку є свинокомплекс «Агроплюс2006» Томаса Бруннера, розташований неподалік Кам’янки Черкаської області. На підприємстві утримується 6 тис. тварин, яких вирощують без використання антибіотиків.
Томас втілює ідею збалансованого розвитку в тваринництві і є послідовним противником застосування антибіотиків при відгодівлі свиней. Як приклад він наводить данську генетику, свиноматки якої здатні приносити до 20 поросят за один опорос. Ця модель забезпечує добру рентабельність промислового свинарства, але не всім підприємствам доцільно зосереджуватися лише на кількості вирощеної живої ваги.
Томас Бруннер
«Агроплюс2006»
«Формула 1 — високопродуктивна машина, але чи потрібна вона на дорогах України? Нагадаю анатомію: у свиноматки 14 сосків, і вам доведеться постаратися, щоб вигодувати всіх 20 поросят. Частина з них гірше розвиватиметься і частіше хворітиме. Їх доведеться буквально годувати антибіотиками. Ну і, подумайте, яке буде м’ясо і чи корисно його споживати людині?».
Цілком реально знайти свого споживача і не в сегменті найдешевшої свинини, підкреслює він. Наприклад, його свині використовуються на єдиному в країні виробництві прошуто — в’яленого свинячого окісту під брендом Tomaso. Цех з дозрівання Ham.Lo розташований неподалік Борисполя, і працює виключно за давальницькою схемою з «Агроплюс2006». Інша свинина просто не підходить для виробництва прошуто. Делікатес може роками перебувати в камері дозрівання, де з нього випаровується волога, а смак свинини стає більш вираженим. Якщо тварину годували з використанням антибіотиків — свинячий окіст пахне ліками і його відбраковують поціновувачі делікатесу.
Ми плануємо детальніше розповісти про екосистему, яку побудував австрієць Томас Бруннер в Україні, про його підхід до вирощування свиней під назвою «Система «Тимошівка», погляд зі сторони на українську ментальність та рекомендації щодо ведення торгових воєн з іншими країнами. Чекайте найближчим часом інтерв’ю з Томасом на Latifundist.com.
Не вичавлювати макуху, а запатентувати вдосконалений соєвий білок
В Україні останніми роками відкрито чимало невеликих комбікормових заводів. Найчастіше їх будують самі агрокомпанії, щоб максимально використати власний врожай зернових та олійних культур, а також підібрати оптимальну суміш для свого поголів’я. Ринок комбікормів є динамічним, і не всі підприємці прагнуть конкурувати на ньому з однотипними продуктами.
З цим твердженням погоджується Юрій Маліновський, гендиректор підприємства з нідерландськими інвестиціями «Цехаве Протеїн». Раніше завод виробляв високопротеїнову макуху, залишковий продукт переробки насіння олійних культур. Перспективним напрямком тут є соєва макуха, що містить високоякісний білок з високою біологічною цінністю. Проте без належної доробки в соєвій макусі залишаються інгібітори ферменту трипсину. Вони порушують процес травлення у тварин, погіршуючи засвоєння білка та поживних речовин. Особливо це критично для молодняка, тому макуху чи шрот часто додають у кормові престартери і стартери.
Вміст інгібіторів трипсину можна зменшити шляхом додаткової термічної обробки, з 6–7 до 2–2,5 мг/г. Глибока переробка макухи створює вдосконалений соєвий білок, яким можна годувати молодняк.
Юрій Маліновський
гендиректор «Цехаве Протеїн»
«Глобально ми більше не хочемо просто продавати макуху. Наше завдання — власний нішевий продукт».
«Цехаве» запатентувало макуху з низьким вмістом інгібіторів трипсину під назвою НьюПро (NewPro), і зараз збільшує його частку в готовій продукції. Обсяги випуску NewPro планується збільшити до 4 тис. тонн на місяць при потужностях заводу в 4,5 тис. тонн. Для окремих клієнтів планується виробництво традиційної макухи.
Керівник підприємства зазначає, що використання NewPro в престартерах дозволяє відмовитися від застосування дорогих концентратів та преміальних білків, заощаджуючи таким чином 500–1000 грн/т без втрати продуктивності приросту живої ваги.
Сьогодні компанія працює над НьюПро (NewPro) 2.0 — продуктом з ще кращим засвоєнням білка. Перші тести на бройлерах показали добрі результати, в розробці добавки для птиці, ВРХ, свиней та риб.
Нішовість добавки дозволяє підприємству витримувати нестандартні ринкові ситуації. Наприклад, зараз в Україні ціни на соєвий шрот впали до 15 000–16 000 грн/т, тоді як тонна соєвих бобів коштує 17 500–18 000 грн. Тобто сировина дорожча за готовий продукт, а різниця може сягати 3 000 грн на тонні. Поки більшість переробників працюють у збиток, інше ціноутворення НьюПро допомагає компанії пройти цей ціновий шторм без втрат.
«Цехаве» співпрацює з «Райффайзен Банком» вже понад десять років. Через нього залучає фінансування на закупівлю сої в сезон. Нещодавно банк профінансував встановлення СЕС на 1 МВт за €400 тис., запуск якої планується через півтора місяця. Уся вироблена енергія піде на власне споживання.
Костянтин Ткаченко, Олексій Козаченко, Latifundist.com