Фото: КВС-УКРАЇНА Вовчок в посівах ріпаку
В Україні добре відомий та поширений паразитичний бур’ян — вовчок соняшниковий (Orobanche cumana Wallr.), що обирає соняшник своєю рослиною-хазяїном. Однак, існують й інші представники родини Orobanchaceae, які розвиваються на різноманітних культурах. На сьогоднішній день ідентифіковані види, такі як Phelipanche ramosa, P. mutelii та P. rosmarina, паразитують на ріпаку.
Донедавна ці види зустрічалися переважно в країнах Середземноморського басейну. Зокрема, деякі з найагресивніших різновидів вовчка широко розповсюджені в Болгарії, де вони часто спричиняють значні втрати врожаю важливих сільськогосподарських культур. Проте, у сезоні 2026 року вовчка вперше зафіксували на полях ріпаку в Одеській області. Про це SuperAgronom.com повідомила Олександра Кірічек, менеджерка з продукту ріпак ТОВ «КВС-УКРАЇНА».
За словами Олександри Кірічек, до цього часу в Україні не було зафіксовано випадків ураження посівів ріпаку вовчком. Проте, вже цього літа паразит з’явився на полях Одещини, зокрема в Одеському районі.
«Якщо в сівозміні присутня значна частка овочевих культур, які також можуть слугувати рослинами-господарями для вовчка, це може сприяти його розповсюдженню. Враховуючи високу агресивність цього паразита та його здатність швидко поширюватися за допомогою вітру, води, сільськогосподарської техніки та інших засобів, необхідно приділити особливу увагу його виявленню та своєчасно вживати заходів боротьби для обмеження шляхів його розповсюдження», — зазначила експертка.
Вовчок гіллястий: характеристика паразита
Вовчок гіллястий, відомий під науковою назвою Phelipanche ramosa, є кореневою голопаразитичною рослиною, що належить до родини Orobanchaceae. Він має синьо-блакитні квітки, які зібрані в колоскоподібні суцвіття. Плодом є коробочка, що містить до 15 тисяч надзвичайно дрібних насінин (маса 1000 насінин становить лише 0,001 г).
Цей бур’ян є найпоширенішим паразитом у системах інтенсивного землеробства країн Середземноморського регіону. Він здатен паразитувати на широкому спектрі культурних рослин, включаючи ріпак олійний (Brassica napus), коноплі (Cannabis sativa), томати (Solanum lycopersicum), тютюн (Nicotiana tabacum), соняшник (Helianthus annuus) та диню (Cucumis melo), що призводить до суттєвого зниження врожайності та значних економічних збитків.
Болгарські фахівці відзначають, що вовчок становить серйозну проблему для сільського господарства їхньої країни. Кілька найбільш агресивних видів, зокрема Phelipanche ramosa L. (раніше Orobancheramosa), Phelipanche mutelii Schultz та Orobanchecumana Wallr., широко розповсюджені. Наприклад, у Болгарії понад 36 000 гектарів сільськогосподарських угідь уражені P. ramosa та P. mutelii. Це створює значні труднощі для регіонів, де вирощують тютюн, томати, картоплю, капусту та ріпак, оскільки ці два види можуть знижувати врожайність культур до 40%. Ймовірно, саме з території Болгарії рослина-паразит могла потрапити на Одещину.
P. ramosa, будучи рослиною, здатною до фотосинтезу, повністю залежить від свого хазяїна для отримання поживних речовин через гаусторії, які безпосередньо підключаються до тканин флоеми кореня хазяїна. Швидкість розповсюдження цього паразита зумовлена дрібним розміром насіння, його великою кількістю, що продукується рослиною, та тривалим періодом спокою насіння у ґрунті, що може тривати десятиліттями. Крім того, насіння має механізм вибіркового реагування на алелохімічні сигнали, пов’язані з рослиною-господарем, що стимулює проростання та формування гаусторії.
Насіння вовчка проростає лише у відповідь на метаболіти, що виділяються корінням рослини-господаря. Для з’єднання з коренем хазяїна, проростаюче насіння подовжує свій корінець і утворює відростки, відомі як гаусторії, реагуючи на сигнали ризосфери, зокрема сполуки, пов’язані з цитокінінами.
Насіння P. ramosa розпізнає та взаємодіє зі своїми господарями по-різному, залежно від власної генетичної структури.
Вовчок на ріпаку як окрема адаптована популяція: результати досліджень
Французькі вчені (INRAE) виявили, що Phelipanche ramosa за останні десятиліття адаптувався до вирощування на ріпаку, сформувавши окрему популяцію (або навіть расу), що спеціалізується саме на цій культурі. Раніше цей вид вовчка був більш характерний для таких культур, як тютюн та коноплі. Дослідники проаналізували понад 1600 зразків вовчка з 109 полів у шести європейських країнах. Результати показали, що популяції, які паразитують на ріпаку, генетично значно відрізняються від популяцій, що зустрічаються на інших рослинах, таких як тютюн, коноплі, томати та сочевиця.
Таким чином, науковці дійшли висновку, що вовчок, який паразитує на ріпаку, є окремою еволюційною гілкою всередині виду Phelipanche ramosa.
У Франції адаптація голопаразитичної рослини Phelipanche ramosa до ріпаку протягом останніх двох десятиліть викликає серйозне занепокоєння, оскільки це може призводити до втрат врожаю, що перевищують 80%. Ареал поширення цього паразита та ареал його рослин-господарів, незалежно від того, чи є вони культурними рослинами, чи дикорослими, стрімко розширюються.
Оскільки дотепер не спостерігалося жодного природного зменшення зараженості, науковці провели детальний аналіз різних етапів біологічного циклу патосистеми P. ramosa/ріпак для виявлення адаптивних характеристик, що сприяють успіху паразита.
Ці характеристики стосуються проростання P. ramosa та його закріплення на коренях хазяїна. Було встановлено, що зона впливу ексудатів коріння ріпаку на проростання паразитичного насіння становить 4 міліметри, а ранній вплив цих ексудатів призводить до дуже швидкого закріплення паразита на коренях хазяїна. Як наслідок, формується постійно зростаючий запас насіння вовчка. Ці особливості тісно пов’язані з усім біологічним циклом P. ramosa, оскільки різні його стадії мало залежать від погодних умов, але повністю залежать від наявності рослини-господаря.
Дослідження виявило точну синхронізацію між фазами циклу ріпаку та P. ramosa, що призвело до збігу стадій їх плодоношення. Хоча механізми проростання та закріплення вовчка гіллястого на коренях хазяїна добре вивчені, фізіологічні реакції, що забезпечують точне узгодження фаз циклу паразита з фазами його господаря, залишаються нез’ясованими. Крім того, проходження повного біологічного циклу P. ramosa має наслідки для ріпаку олійного як на фенотиповому, так і на агрономічному рівнях. Фаза біологічного циклу вовчка, що відбувається між проростанням насіння та проникненням гаусторії, відбувається виключно під землею, тому її неможливо виявити під час огляду поля. Симптоми ураження ріпаку P. ramosa стають помітними лише наприкінці життєвого циклу ріпаку, коли починають видовжуватися його квітконоси. Спостерігається загальне сповільнення росту ріпаку, хлороз листя, низький рівень формування стручків та масова абортація.
Розвиваючись на коренях хазяїна, паразит конкурує з ним за воду, мінеральні речовини та цукри. У деяких випадках зменшення біомаси рослини-господаря не повністю компенсується біомасою вовчка. В такій ситуації перерозподіл фотосинтетичного білка, ймовірно, заважає хазяїну підтримувати свій рівень фотосинтезу. Це явище може бути причиною хлорозу листя ріпаку та зниження його біомаси. Крім того, вовчок може бути пріоритетним споживачем поживних речовин порівняно з вегетативними органами хазяїна та новоутвореними стручками, тоді як стручки на стадії наповнення можуть бути пріоритетними споживачами порівняно з паразитом. Це може пояснити невелику кількість стручків та високий рівень абортації.
Нарешті, гормональний дисбаланс, що характеризується зниженням вмісту гібереліну та цитокініну та підвищенням рівня абсцизової кислоти, може спричинити затримку росту та призвести до карликовості уражених рослин. Дисбаланс також може бути наслідком пошкоджень та водного стресу, викликаних прикріпленням вовчка.
Заходи боротьби з вовчком гіллястим (Phelipanche ramosa)
Наразі існує обмежена кількість методів контролю вовчка гіллястого, хоча дослідження цієї небезпечної рослини-паразита продовжуються в багатьох країнах, де він вже став значною проблемою для сільського господарства.
Заходи боротьби застосовуються комплексно:
- Розробка та впровадження у виробництво стійких до вовчка сортів сільськогосподарських культур, зокрема, гібридів ріпаку, що мають підвищену резистентність.
- Дотримання належних сівозмін, з поверненням рослин, що уражуються вовчком, на попереднє місце не раніше ніж через 5-6 років. Чутливі до вовчка гіллястого культури слід чергувати з культурами, що до нього стійкі. Серед найбільш стійких рослин виділяють кукурудзу, сорго та сою.
- Дослідники встановили, що використання пасткових (trap crops) та ловильних (catch crops) культур є перспективним. Конюшина олександрійська показала себе як trap crop, стимулюючи проростання насіння вовчка без подальшого паразитування; волохата вика виявилася ефективною як catch crop. Така система сівозміни дозволила суттєво скоротити чисельність вовчка у наступних посівах ріпаку.
- Ручне видалення квітконосів вовчка в посівах та їхнє знищення до моменту утворення насіння.
- Знищення вовчка на необроблюваних територіях разом з дикорослими рослинами, що є його джерелом живлення (наприклад, кропива, нетреба, полин, дикі коноплі).
- Своєчасне видалення бур’янів та падалиці ріпаку. Зокрема, цей захід може включати використання гербіцидів класу імідазолінонів. Ефективним є застосування імазамоксу у поєднанні з вирощуванням гібридів, стійких до імідазолінонів. Варто зазначити, що застосування імідазолінонів накладає певні обмеження щодо наступних культур у сівозміні, оскільки залишки цих речовин можуть спричиняти стрес для сходів пшениці, особливо за посушливих умов у степовій зоні. Однак, у регіонах з достатнім зволоженням, де імідазоліни швидше розкладаються, вирощування пшениці є безпечним.
- Глибока оранка полів після збору врожаю тютюну, конопель або ріпаку.
- Оптимізація фосфорно-калійного живлення культурних рослин, що сприяє підвищенню їхньої стійкості до вовчка.
Альтернативним біологічним методом боротьби з вовчком є використання мушки фітомізи вовчкової (Phytomyza orobanchia). Харчовими рослинами для фітомізи є вовчки, які паразитують на багатьох технічних, овочевих та кормових культурах. Фітоміза вражає вовчка на всіх етапах його розвитку. Імаго переважно діє як ендопаразит, і значна частина його життєвого циклу проходить всередині рослини. Перша спроба розведення мушки фітомізи вовчкової була здійснена у 1980-х роках, проте як технологія цей метод не був доведений до досконалості через труднощі зі збиранням та зберіганням мушки, а також її однорічний життєвий цикл. Тому застосування фітомізи поки що виправдане лише на невеликих ділянках.
Олена Басанець, SuperAgronom.com