На Полтавщині, у селі Рашівка, теплиці Лідії Кононенко є невід’ємною частиною місцевого краєвиду, подібно до старого дерева біля оселі чи колодязя на подвір’ї. Тут не просто вирощують розсаду, тут живуть цим процесом. І, як запевняє господиня, у сільському господарстві найважливіше — це не розмір угідь чи обсяги врожаю, а характер та щира любов до своєї справи.
Від ящика на підвіконні до повноцінної теплиці
Розповідаючи про розсаду, Лідія Кононенко буквально сяє: її очі спалахують захопленням, коли з крихітної насінини, посіяної у невеличку ємність, з’являється перший паросток. Вона радіє, коли той розвивається й міцніє, з турботою пересаджує його, забезпечує теплом і загартовує, аби саджанці добре приживалися та давали щедрий урожай…
Лідія Кононенко веде YouTube-блог про вирощування розсади й тепличних овочів. Коли канал зібрав 40 тисяч підписників, діти привітали її смаколиком.
Захоплення розсадою, зізнається Лідія, передалося їй від бабусі. Вона пам’ятає, як огірки висівали просто у шкаралупу від яєць, і вони сходили раніше за інші. Також пам’ятає, як усі вікна були заставлені ящиками з розсадою помідорів, яка завжди була кращою за ту, що продавали на ринку. Тоді на ринках часто пропонували розсаду з парників, вирощену на гної, — пишну, але часто згорілу після висадки у відкритий ґрунт через відсутність загартування.
— Ось так змалку я навчилася вирощувати: робимо ставку на якість, адже моя розсада пікірована, — ділиться секретом пані Лідія. Їй досі приносить задоволення сам процес: сісти в теплиці, взяти подушку й годинами, уважно й не поспішаючи, займатися пікіруванням. Вона переконана, що в цій справі найголовніше — це любов і витримка. Перший тунель, збудований разом із чоловіком, складався з дуг з ліщини, вкритої звичайною плівкою, та дерев’яних боків. Вони захищали рослини від холоду, обігріваючи теплицю вночі, а вдень відчиняли, щоб розсада загартовувалася під сонцем. Траплялося, що в заморозки сонце так яскраво світило крізь плівку, що помідори «горіли», але відкрити теплицю було неможливо — надворі мороз, і парник засипало снігом. Та, попри все, вирощування приносило радість.
NB: Помідори та перець у пані Лідії мають різні умови «проживання». Томати вона принципово вирощує в тунелях. Якось вона намагалася тримати їх у теплиці, але рослини вийшли надто ніжними. У її селі звикли до розсади, яка пройшла загартування під плівкою з денним провітрюванням і не боїться ані спеки, ані різких змін температури. Натомість перець чудово почувається саме в теплиці, спокійніше переносить пересадку, може трохи зів’янути, але швидко відновлюється.
1 з 6
— З часом саджанців стало більше, ніж потрібно для родини. Я роздавала їх, роздавала, а чоловік запропонував спробувати продавати, — пригадує Лідія Кононенко.
Перший досвід продажу став поворотним моментом. Щастя було не стільки від невеликого прибутку, скільки від того, що наступного року покупці повернулися. Так, від одного простого тунелю виросло цілий напрямок господарства.
— Якось, побачивши, як важко працюють українці за кордоном, я вирішила: якщо так само сумлінно працювати вдома, можна заробляти не менше. Тож побудувала теплицю. Хоч це й нелегка праця, але я її люблю. Анітрохи не шкодувала про це. Навіть цього року, коли екстремальні морози створили нам певні труднощі.
Якість, перевірена часом
І справді, цьогорічна зима на Полтавщині виявилася суворою. Температура вночі сягала -27°C, а вдень, навіть на сонці, трималася близько -17°C. Повітря було сухим і крихким, мороз таким сильним, що крига у відрі тріщала.
— Давно в нас не було таких морозів, які б так серйозно випробували плівку, — ділиться Лідія Кононенко. — Цю теплицю для розсади ми перекривали у 2019 році. Таким чином, плівка з УФ-захистом, товщиною 180 мкм, прослужила дванадцять сезонів замість десяти, як гарантував виробник. Вона пережила вітер, спеку, подряпини від котів, які щороку доводилося підклеювати скотчем. Чесно кажучи, ми не завжди дотримувалися рекомендацій виробника: кріпили плівку дерев’яними планками, прибиваючи їх цвяхами до дощок зверху. Тому на даху плівку, пошкоджену морозом, довелося обрізати, а боки залишилися — там поліетилен витримав і прослужить ще мінімум три сезони.
Новий рулон замовили у того ж виробника — «Планета Пластик». Не гаючи часу, щойно дозволила погода, родина одразу ж зайнялася монтажем нового покриття:
— Перекривали теплицю за температури -4°C. Обіцяли сніг, а сніг на відкритій конструкції — це значно більший ризик, ніж недосконале натягнення. Працювали удвох із чоловіком, використовували зигзаг-кріплення. Саме зигзаг дозволяє навесні, коли стане тепліше, ще раз підтягнути полотно, виправити можливі перекоси, а також не робить проколів, як попередні методи.
1 з 4
Однак мороз випробував не всі конструкції однаково. Плівка з того ж рулону, якою вкрита інша теплиця, витримала низькі температури без ушкоджень — там її натягнули менш щільно, залишивши невеликий «запас» для температурних коливань.
Так само добре зиму пережила теплиця, збудована торік і вкрита стабілізованою плівкою товщиною 150 мкм: еластичне полотно виглядає бездоганно. І це не дивно, каже господиня, адже воно нове. Отже, якість продукту не викликає сумнівів. Цьогорічний досвід лише підтвердив просту істину: важлива не лише марка та якість тепличної плівки, а й правильний монтаж та ступінь натягу — від цього залежить, як зовнішнє покриття переживе зиму та скільки сезонів воно прослужить.
1 з 2
Плівка працює разом із господарями
Раніше, коли в селі ще не було Інтернету і можливості детально вивчити технології, Кононенки купували звичайну плівку з ринку. Вона служила лише кілька місяців — від ранньої весни до середини літа — а потім розсипалася. Як з’ясувалося пізніше, ключовим фактором є ультрафіолетовий (УФ) стабілізатор.
NB: Завдяки сучасним цифровим ресурсам, пані Лідія з чоловіком уже понад десять років користуються виключно тепличним плівковим полотном від виробника — компанії «Планета Пластик» з Ірпеня. Це плівка з УФ-стабілізатором, маркуванням та гарантією. Результат перевершив очікування: замість шести гарантованих сезонів плівка марки UV6 прослужила сім років, тобто фактично чотирнадцять сезонів. А UV10, розрахована на десять сезонів, відслужила вже дванадцять.
— Я не знаю, що могло б змусити мене змінити постачальника плівки — продукція надзвичайно якісна і повністю відпрацьовує свій термін, навіть більше. Для нас «Планета Пластик» — єдиний вибір, немає альтернативи.
Саме такий підхід — довгострокове партнерство — був закладений співвласником заводу «Планета Пластик» Костянтином Ващенком у філософію виробництва.
1 з 5
NB: Особливо пані Лідія цінує стабілізовану тепличну плівку товщиною 150 мкм. Її виготовляють з поліетилену високого тиску (ПВТ) методом багатошарової екструзії у форматі напіврукава. Ширина розвороту плівки варіюється від 8 до 12 метрів.
— Вона еластичніша, краще прилягає до арочної конструкції, легше натягується і слухняніше поводиться при відчиненні вікон. Зазвичай ми обираємо зручніший у використанні напіврукав — його не потрібно розрізати.
NB: Монтаж плівки — це окрема технологія. Згідно з інструкцією, накривати теплицю найкраще за температури +15 °C. За таких умов матеріал еластичний, добре розтягується і правильно лягає на каркас. У спеку плівка стає надто м’якою, її можна перетягнути, і згодом вона може луснути. На холоді вона крихка і гірше натягується, тому вітер може спричинити її підняття.
Додатково, у теплиці з опаленням пані Лідія використовує подвійне покриття з повітряною подушкою 10–20 см між шарами. Внутрішній шар може бути тоншим — 80–120 мікрон — і без УФ-стабілізації, оскільки він не контактує безпосередньо із сонцем. Повітряний прошарок значно зменшує тепловтрати. Навіть без опалення різниця суттєва: коли надворі мороз, то під плівкою зберігається плюсова температура.
Ще до настання сильних холодів Лідія Кононенко навмисно відчинила двері й кватирки теплиць, щоб виморозити шкідників і збудників хвороб. Це природний спосіб дезінфекції, який вона практикує вже не перший рік.
І ще одна деталь, що свідчить про економність: стару плівку не викидають. Її використовують для тунелів, що захищають від приморозків. А ту, що потріскалася після морозу, пустять на стаканчики для розсади, яка цього сезону також запізнюється — терміни висіву зсунулися. І ця тенденція є наслідком не лише суворих цьогорічних морозів, зазначає овочівниця.
Між традицією та гібридом
Пані Лідія чудово знає: оптимальний вік розсади для висаджування — приблизно 60 днів. Тому терміни посіву вона відраховує від дати, коли вже можна буде висаджувати у ґрунт, враховуючи можливі приморозки. За роки практики вона накопичила досвід, навчилася пристосовуватися до різних умов і помітила, як змінюється клімат.
— Перець я посіяла на початку березня. А раніше сіяли й 10 лютого, і 15-го, минулого року — 20 лютого. Погода змінюється, тепло настає все пізніше.
NB: Якщо немає достатньої температури та світла, ранній посів може нашкодити: «розтягнута» розсада не дасть доброго врожаю. Так само слабкими будуть загущені рослини, тому тут правило «чим більше, тим краще» не працює. У ящик розміром 30×40 Лідія висіває не більше 150 насінин перцю, оскільки кожна рослина потребує світла та простору.
Помідори господиня сіє хвилями — вони ростуть швидше за перець. Цього року вона почне з 10 березня, а потім із певними інтервалами, щоб розтягнути сезон збирання врожаю з липня до вересня.
— Колись я могла вже 3 квітня спокійно висаджувати помідори в тунель, а минулого року 10–12 квітня тільки пікірувала їх. Різниця у два тижні виникла через морози на початку травня.
1 з 3
Тож перший урожай соковитих овочів у селі буде зібрано пізніше, ніж зазвичай.
У кожному селі, посміхається овочівниця, свої вподобання: у Рашівці надають перевагу сортам Санька, Волгоградський та Лагідний, а в сусідньому селі — Танька і Білий налив.
— Спочатку я пропонувала людям нові сорти й гібриди, але село обрало своє, — сміється пані Лідія.
Ці сорти — невибагливі, не потребують складного формування, часто обходяться без підв’язування. «Посадив і забув» — так вона їх характеризує.
Для своєї родини пані Лідія обирає гібриди Брісколіно F1, Солеросо F1, Махітос F1, Сарра F1, Гравітет F1, чері Сакура F1. У гібридах їй подобається збалансована кислотність і солодкість, щільність та однорідність плодів. Помідори Сарра F1 — великоплідні та смачні, але чутливі до хвороб. Гравітет F1 — дуже ранній та врожайний, хоча поступається смаком. Махітос F1 — потужна теплична рослина з транспортабельними плодами.
1 з 3
Сорти перцю тут також залишаються стабільними: з року в рік місцеві жителі вирощують сорт Подарунок Молдови, Білозірка, Колобок, а також полюбляють товстостінні плоди. Лідія ж пояснює односельцям: товщина стінки залежить не лише від сорту, а й від забезпечення рослини вологою. На посушливому ґрунті навіть найкращий гібрид буде тонкостінним.
Для себе вона вирощує Хаскі F1, Геркулес F1, а також Каптур F1 або Портека F1, які добре плодоносять у тунелях після висаджування розсади.
Формування та густота: менше — отже, здоровіше
Можна сказати, що пані Лідія є прихильницею органічного землеробства. Принаймні, вона вирощує як безпечну розсаду, так і плоди — помідори та перець. Єдиний досвід використання системного фунгіциду став для Лідії цінним уроком.
— Багато років тому, після різких перепадів температур і роси, розсада вкрилася плямами. За порадою знайомих обробили рослини препаратом на основі ридомілу. Однак запах у теплиці тримався роками. Відтоді я принципово не використовую таку «хімію».
NB: Основою захисту рослин є профілактика та правильний мікроклімат: значна відстань між рослинами, регулярне провітрювання, грамотний полив.
1 з 3
Відстань між кущами — 70 см.
Грядка з помідорами в червні
У відкритому ґрунті пані Лідія висаджує томати не надто густо — відстань між рядами та рослинами в ряду становить приблизно 70×70 сантиметрів. Це не випадкова цифра, а результат багаторічного досвіду. Кущ розростається, лягає, між рослинами вільно циркулює повітря. Якщо, каже вона, посадити рослини надто щільно, крони змикаються «шапкою», волога застоюється, і хвороби розвиваються значно швидше.
Городниця не використовує складних схем формування. Нижні два пасинки вона видаляє, решту залишає. У відкритому ґрунті рослини не підв’язує — кущ росте природно. Високорослі сорти, як-от Де Барао, вона радить односельцям підв’язувати, хоча б до паркану, — такі кущі плодоносять до самих морозів.
— Полив у мене — рясний: зазвичай раз на тиждень, зранку, а не ввечері, як роблять багато хто. Шлангом добре проливаю грядку, наступного дня підпушую ґрунт, і сім днів помідори стоять бадьорими. Я дивлюся на погоду, як часто зволожувати ґрунт, щоб томати не в’яли. Однак постійної вологості не створюю — не підливаю щодня по літру води, бо це може спровокувати розвиток грибкових захворювань.
У теплиці основною проблемою є кладоспоріоз. Лідія свідомо обирає гібриди, стійкі до цієї хвороби — Махітос F1, Колібрі F1. Водночас вона чесно зізнається: її улюблений гібрид Сарра F1 схильний до цього захворювання.
Для запобігання кладоспоріозу городниця використовує біопрепарат Trichoderma (зокрема від Myco Guardian), обробляючи рослини за інструкцією по листу та під корінь. За її спостереженнями, це суттєво уповільнює розвиток хвороби. Зрештою, правильна густота посадки, вільна циркуляція повітря між кущами та відмова від зайвої «хімії» — все це працює на одну мету: коли господар працює з розумом і любов’ю, земля віддячує здоровим урожаєм.
Господарство Лідії Кононенко — це не просто ділянка з конструкціями з дерева та поліетилену. Це простір, де любов до землі перетворюється на систему, досвід — на опору, а турбота — на гарантію врожаю. І, мабуть, саме тому тут вирощується не тільки розсада — тут зростає впевненість, що на власній землі, працюючи чесно та розумно, можна вистояти за будь-якої зими. Р
Марія БАЙОР