У свої 25 років Павло Коєн з Одеської області вже володіє двома тепличними господарствами і постачає мікрозелень та салати до мережі магазинів. Розпочавши діяльність в період війни, він показує: невеликий агробізнес може прогресувати навіть у скрутні часи – якщо мати належну допомогу. Одним із подібних засобів стала програма кредитування під гарантії Фонду часткового гарантування позик в аграрному секторі, що реалізується за сприяння Групи Світового банку та співфінансується ЄС. Спілкуємося з Павлом про його досвід, проблеми та висновки.
̶ Коли і на яку суму ви отримали позику під гарантії Фонду? З яким банком ви вели співпрацю?
̶ Позику ми отримали від ПАТ «Банк Восток», одного з банків-партнерів Фонду. Її розмір становив 550 тисяч гривень, з яких 150 тисяч були оборотними коштами, а решта 400 тисяч – інвестиційними.
̶ Чому вирішили використати можливості Фонду? Наскільки вони стали для вас привабливими?
̶ Раніше я не знав про Фонд і таку можливість. Однак я усвідомлюю, що для швидшого та більш інтенсивного розвитку справи потрібно залучати додаткове фінансування, розвиватися лише власними оборотними коштами недостатньо. Тому я звернувся до банку, і вже там мені розповіли про програму, до якої ми приєдналися. Щодо інших функцій Фонду я, відверто кажучи, не обізнаний, оскільки вся моя комунікація проходила через банк. Вважаю, що саме банк виконав більшу частину підготовки для цього процесу. Підприємці повинні займатись справою, банки – фінансуванням. Але головне – Фонд допоміг мені забезпечити заставу за позикою. Це чудова ініціатива, яка дійсно допомагає дрібному агробізнесу, якщо він відповідає критеріям Фонду.
Павло Коєн
̶ Що необхідно зробити для того, щоб стати учасником програми Фонду часткового гарантування позик у сільському господарстві?
̶ Ми – нове підприємство, позиціонуємо себе як нове покоління аграріїв для нового покоління споживачів. У нас все зроблено належним чином від самого початку: офіційна реєстрація, сертифікація продукції, безготівкові розрахунки, ПДВ. Тому багато питань просто не виникало.
Загалом весь процес зайняв декілька місяців. Багато процедур були для нас новими. Я не можу сказати, що одразу підготував всю документацію за пів дня. У мене немає окремих працівників, які б займалися підготовкою тих чи інших документів. Переважно я робив це самостійно, одночасно з основними бізнес-процесами, якими займався. Проте я гадаю, що термін у декілька місяців, як для першої позики в житті у 24 роки, це досить добре.
̶ Чи охоче банки надають позики малим агробізнесам? Що їх утримує у співпраці з такими господарствами, як ваше?
̶ Банки іноді обережно ставляться до кредитування, і це обґрунтовано. Обережність – це про стабільність, про гарантії, про міцну економіку. Можливо, часом бізнесам це не до вподоби. Але якщо бізнес працює відкрито і все робить «в білу», має значно менше ризиків і більше шансів на співпрацю.
У 25 років Павло Коєн з Одещині уже має два тепличні господарства та постачає мікрозелень і салати до мережі супермаркетів
̶ Гарантії Фонду сягають 50% від суми позики. Чи задовольняє вас такий їхній відсоток?
̶ Звісно, хотілося б більше. Існує багато підтримки для старту або для великих гравців, але я – десь посередині: грант у межах проєкту «Власна справа» для мене вже замалий, а до великих програм я ще не дістався. Але не завжди вистачає інструментів для «бусту», тобто прогресу бізнесу.
Тому я вдячний Фонду та банку, які підтримали мене в цій ситуації, – це був вагомий поштовх у розвитку моєї справи. Але я відчуваю, що потрібно більше працювати над програмами підтримки саме таких підприємців, які працюють «в білу», офіційно, за правилами. Вони вже не дуже малі, але ще не агрогіганти. І таких стає все більше. Це і є майбутній середній клас.
̶ Наскільки важливою є робота Фонду в умовах війни, коли в будь-який момент сільгоспвиробник може втратити всі свої активи?
̶ Я вважаю, що теперішні реалії не повинні бути для нас обмежуючим фактором. Все, що ми повинні робити, це працювати, продовжувати нашу діяльність і прогресувати, попри все. Це єдина гарантія успіху та поступу не тільки агросектору чи конкретного підприємства, а й країни та економіки загалом. Не можна посилатися на війну, треба сприймати це як виклик і рухатися далі.
̶ Як повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на ваш бізнес?
̶ Ми почали працювати вже під час повномасштабного вторгнення. І так, безумовно, ми відчуваємо труднощі, як і всі українці. Проте і попит є. І він досить високий. То ж повинні працювати далі.
̶ Якої підтримки вам не вистачає як підприємцю?
̶ Я за всю свою підприємницьку діяльність часто почуваюся як наодинці. Мені не вистачає прямого діалогу з державою. Ми знаємо, що вона вибудовує його, наприклад, з великим бізнесом, і, можливо, з кимось із малого. Але я б хотів, щоб була можливість прямого контакту, щоб висловлювати свою думку, ділитися проблемами, казати, що б хотілося побачити інакше.
Простий приклад – гранти на теплицю. Вони є, умови в межах гранту такі, що ви можете звести лише звичайну сезонну теплицю, тобто немає ніякого технічного та технологічного прориву. Це буде звичайна сезонна теплиця під один шар плівки. А якщо я хочу збудувати нормальну цілорічну теплицю, то сума гранту для цього буде настільки незначною, що сприйматиметься як кешбек або приємний бонус, а не повноцінна допомога. Ось така проблема: співвідношення мінімальної кількості гектарів та суми. Тому я би порадив – або зменшити кількість гектарів, або збільшити суму.
̶ Що ще, на вашу думку, у ставленні до малого агробізнесу має змінити держава?
̶ Має цінувати чесний бізнес. Зараз іноді здається, що я один із небагатьох, хто працює відкрито, і через це – на жаль, в менш вигідному становищі. Я хочу, щоб усі грали за однаковими правилами. Це єдина можливість побудувати справжню конкуренцію та міцну економіку.
Микола Луговий, Національний пресклуб «Українська перспектива»