Автор статті:Тарас Качка віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України
Розглядаючи вступ України до Європейського Союзу, важливо аналізувати цей процес не тільки крізь призму політичних заяв чи стратегічних прагнень, але й з практичної, навіть прагматичної, перспективи. Попереду на нас очікує складний і тривалий шлях. Водночас, Україна вже перебуває на одному з ключових етапів євроінтеграції — етапі переговорів про членство.
Досвід інших держав демонструє, що переговорний процес зазвичай триває багато років. Йдеться про сім-вісім років, а в деяких випадках — ще довше. Тривалість процесу значною мірою залежить від політичних обставин як всередині самого Євросоюзу, так і в державі-кандидаті. Проте вже зараз можна стверджувати, що Україна послідовно рухається вперед.
Якщо говорити образно, то нинішній етап нагадує поступове розкриття нашою державою численних шарів великої цибулини. Кожен новий шар — це окремий напрям переговорів, конкретне рішення, реформа чи нормативний акт, які потребують узгодження, прийняття та впровадження. Крок за кроком Україна проходить цей шлях, приймаючи необхідні рішення та забезпечуючи їхнє реальне втілення.
Після завершення всіх цих етапів залишиться виконати низку фінальних зобов’язань перед ЄС. Я переконаний, що Україна зможе впоратися з цим завданням досить швидко. Вже сьогодні результати оцінки українського законодавства на предмет його відповідності праву Євросоюзу дають підстави для обережного оптимізму. Це особливо стосується нормативно-правової бази у сфері аграрного виробництва.
Звісно, існують питання, які вимагають додаткової уваги та подальшого вирішення. Одним із таких питань залишається сфера засобів для захисту рослин. Для агросектору це надзвичайно актуальна тема, оскільки вона безпосередньо впливає як на виробничі процеси, так і на конкурентоспроможність української продукції на світових ринках.
Водночас я вірю, що ця проблема є тимчасовою. Ситуація із засобами для захисту рослин поступово стабілізується, і досить швидко. Для цього потрібна скоординована діяльність усіх учасників процесу. Йдеться не лише про державу як регуляторний орган, але й про виробників засобів для захисту рослин, які мусять враховувати особливості українського ринку, власні бізнес-стратегії та актуальні потреби агровиробників. Важливу роль також відіграють компанії, які глибоко розуміють специфіку українських кліматичних умов, структуру посівів, технології вирощування сільськогосподарських культур та інші аспекти.
Загалом, якщо розглядати довгострокову перспективу, Україна має всі можливості для виконання необхідних вимог і переходу до заключного етапу євроінтеграції — підписання Угоди про вступ до Європейського Союзу. На мою думку, протягом наступних 12–18 років це цілком реалістичний сценарій.
Так, такий прогноз звучить досить зухвало й оптимістично. Але він базується не на теорії, а на реальних змінах, що відбуваються вже сьогодні. Україна систематично адаптує своє законодавство до європейських норм, інтегрується до єдиного ринку та демонструє готовність дотримуватися правил ЄС. Саме тому я переконаний: іншого стратегічного шляху для нашої держави просто не існує.
Прозорість як нова цінність аграрного ринку. Аналізуючи перспективи розвитку українського агросектору на найближчі 20–25 років, варто зазначити, що ключові фактори майбутнього успіху полягають не лише у виробництві, врожайності чи ринковій ситуації. Значною мірою вони пов’язані із системними трансформаціями, які сформують довіру до українського аграрного сектору як усередині країни, так і на міжнародних ринках.
На мою думку, одним із найважливіших факторів є відкритість і простежуваність аграрних ринків. Україна вже досягла значного прогресу у виробництві зернових та олійних культур і сьогодні має всі передумови для переходу на якісно новий рівень. Учасники ринку все краще усвідомлюють, що підвищення довіри до української продукції загалом і до вітчизняних компаній зокрема можливе лише за умови максимальної відкритості всіх процесів.
Йдеться про прозорість документального оформлення, логістичних операцій, податкових механізмів, фінансової звітності та комерційної діяльності. Саме така комплексна відкритість здатна створити фундамент для передбачуваності ринку та підвищення його конкурентоспроможності.
Важливу роль у цьому процесі вже сьогодні відіграє Державний аграрний реєстр та інші цифрові інструменти державного управління галуззю. Вони забезпечують належний рівень простежуваності та створюють додаткові гарантії для партнерів, інвесторів і покупців української продукції. Саме від подальшого розвитку цих механізмів значною мірою залежатиме майбутнє українського аграрного сектору через чверть століття.
Тому, коли ми говоримо про оптимістичний сценарій розвитку сільського господарства, варто тримати в полі зору дві взаємопов’язані концепції — передбачуваність і прозорість. Передбачуваність є надзвичайно важливою темою для професійної дискусії всередині галузі. Українське сільське господарство традиційно демонструє високу динаміку та здатність швидко адаптуватися до змін ринкової кон’юнктури. Наші виробники нерідко за один-два сезони переходять від вирощування одних культур до інших (залежно від цінових тенденцій, попиту, зовнішньоекономічної ситуації тощо).
Такі процеси можна спостерігати на прикладі ринків сої, цукру та низки інших культур, де структура виробництва може змінюватися досить швидко. З одного боку, це свідчить про гнучкість українського агробізнесу та його здатність оперативно реагувати на виклики. З іншого — для роботи на найбільш стабільних, перспективних і вимогливих ринках (зокрема на ринку ЄС), потрібен вищий рівень передбачуваності.
Європейські партнери цінують не лише якість продукції чи вигідну ціну. Для них надзвичайно важливо розуміти перспективи поставок, стабільність виробництва та довгострокові наміри учасників ринку. Саме тому більша плановість розвитку галузі та довший горизонт планування можуть стати вагомою конкурентною перевагою для українського бізнесу.
І йдеться не стільки про регуляторні механізми, скільки про комерційну культуру та ринкову поведінку. Однак саме ці аспекти нерідко впливають і на політичні рішення. Різке зростання або, навпаки, суттєве скорочення експорту окремих видів сільськогосподарської продукції часто стає причиною для торговельних обговорень, запровадження тимчасових обмежень чи перегляду умов доступу на ринки. Відповідно, передбачуваність виробництва та експорту стає важливою складовою стабільних міжнародних торговельних відносин.
«Безвіз» та агротрейдинг: домовленості обнадіюють. Ще одним вагомим чинником, який визначатиме майбутнє аграрного сектору, є високий рівень політизації сільського господарства. Причому ця політизація далеко не завжди має раціональний характер. У більшості європейських країн фермерські спільноти традиційно мають значний політичний вплив. Фермерські та сільські партії історично відіграють помітну роль у суспільному житті та активно захищають інтереси своїх виробників. Саме тому для України надзвичайно важливо вибудовувати системні, стабільні та прогнозовані відносини з усіма гравцями європейського аграрного ринку. Цей процес уже відбувається.
Україна розпочала системний діалог з міжнародними галузевими асоціаціями та професійними об’єднаннями у сфері сільського господарства. Зокрема, активно розвивається співпраця з профільними організаціями Німеччини та Нідерландів. Я переконаний, що найближчими роками така взаємодія охопить дедалі ширше коло держав-членів ЄС.
Залишаються напрямки, де комунікація є більш складною. Насамперед це стосується Польщі — аграрна тематика продовжує перебувати в центрі політичних дискусій. Водночас навіть на цьому напрямі вже спостерігаються позитивні зміни та поступове просування вперед.
Разом із тим, виникає питання: чи можемо ми розраховувати на «безвіз» у контексті агротрейдингу? Домовленості існують і дотримуються усіма сторонами переговорів. Залишається сподіватися, що поточний рік буде для галузі максимально стабільним і передбачуваним. Не менш важливим є й те, щоб ринок продемонстрував реальний і стійкий попит європейських споживачів на українську продукцію.
У стратегічній перспективі наша мета залишається незмінною — повноцінна вільна торгівля між Україною та Євросоюзом, без додаткових обмежень і бар’єрів. Водночас досягнення цієї мети нерозривно пов’язане з головним завданням — набуттям Україною повноправного членства в ЄС.
Майбутнє українського аграрного сектору визначатиметься не лише обсягами виробництва чи експортними показниками. Вирішальне значення матимуть довіра, відкритість, передбачуваність, здатність до конструктивного діалогу та готовність працювати за спільними європейськими правилами. Ці фактори сформують нову структуру українського сільського господарства на понад два десятиліття вперед.
Записала Юлія САХАРОВА під час форуму Grain Ukraine