Облік трудоднів у колгоспі «Серп і молот». Бердянський р-н, Запорізька обл. Фото ЦДАЕА.
У ці дні 95 років тому було запроваджено трудодні – міру оцінки й оплати праці в радянських колгоспах у 1930–1966 рр. Юридичною підставою для її запровадження став «Зразковий Статут сільськогосподарської артілі», затверджений постановою ЦВК і РНК СРСР від 13 квітня 1930 р. Згодом, 7 червня 1930 року, вийшла постанова Колгоспцентру СРСР, яка давала роз’яснення як нараховується трудодень.
Про це пише propozitsiya.com з посиланням на допис на facebook сторінці «Українська Діаспора Світу».
У народі трудодні називали «паличками», адже за вироблений трудодень колгоспнику записували одну риску – «паличку» – у відомість.
«А в колгоспі шо платили? Паличку, трудодень зветься. Ти відробив день, виконав норму, шо тобі задали. А на цей трудодень може в осінь дадуть кіло якогось зерна. На стіні висить такий табель, всі люди виписані там. І от вечором чи на другий день ранком там є людина, яка ставе, що ти заробив за вчорашній день. От якшо повний трудодень, то палічка, ну а якщо не повний, то там вже на відсотки – ноль восємдесят відсотка чи скільки там», – згадувала Поліна Ткачук із Києва, 1921 р.н., спогади якої записав режисер Сергій Буковський.
Кожен колгоспник мав відробити від 60 до 100 трудоднів на рік, діти, старші 12 років, мали свою норму – 50 трудоднів. Один відпрацьований у колгоспі день не був рівноцінний трудодню. Часто, щоб заробити одну «паличку», треба було відпрацювати і кілька днів. Адже види робіт за складність розподілялися спочатку на 5, а з 1933 року на 7 розрядів. Наприклад, щоб заробити 1,5 трудодня треба було заборонувати 6 га землі або зв’язати 480 снопів.
«Робиш, робиш тиждень і три дні, а все не заробиш на трудодень. За паличку одержували пайок, буряки чи картоплю», – згадувала Валентина Ребік, 1938 р.н., з села Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області.
На це народний фольклор того періоду одразу відреагував:
Сидить баба на рядні і рахує трудодні:
Працювала сорок день – вийшов тільки трудодень.
Видавали платню після збору урожаю (аванс) та в кінці року — після того, як колгосп «здав план». Тоді залишок вирощеного в колгоспі розподіляли між колгоспниками за кількістю вироблених трудоднів. Це могло бути і 100, і 300, і 500 грамів хліба за «паличку», в кращі часи – кілограм-півтора. Тобто за 100 відпрацьованих трудоднів колгоспник міг отримати 10, 30 чи 50 кг зерна. І це був мізер, який не дозволяв прогодуватися родині. Тому навіть у неголодні роки селяни традиційно бідували та були змушені виживати за рахунок присадибного господарства.
Тих, хто не виконував норму трудоднів, виганяли з колгоспу, відбирали присадибні ділянки, і навіть могли вислати до Сибіру.
«В мене мама працювала в колгоспі, вона не виконала мінімум трудоднів і її вислали до Сибіру на п’ять років», – згадувала Надія Добровольська, 1924 р.н. з села Андрієво-Іванівка Миколаївського району Одеської області.
Трудодні по суті стали новітньою формою панщини на радянський лад. Скасували систему трудоднів тільки в 1966 році.
Джерело: propozitsiya.com