Ґрунт — це дорогоцінний природний скарб, який потребує особливої турботи та безперервної уваги. Плануючи майбутній урожай, чи часто ми замислюємося над процесами, що невпинно відбуваються в ґрунті, як саме функціонує ця складна система,
і як уникнути порушення його гармонії.
Про те, як комплексний підхід до вибору попередників на полі, використання сидератів та обґрунтоване застосування хімічних засобів сприяють підвищенню продуктивності з кожного гектара та збереженню життєвої сили ґрунту, розповів Віктор Філатов, засновник компанії «FD-seeds».
Чи не могли б Ви детальніше розповісти, що саме спонукало Вас зацікавитися сидератами та які фактори стали ключовими у Вашому виборі?
— Спробую дуже лаконічно пояснити декілька цікавих, але водночас досить непростих аспектів.
Я є аграрієм, який обробляє трохи більше 4 тисяч гектарів землі. Одним із напрямків моєї діяльності є вирощування сидератів для власних потреб. Також я закладаю насіннєві ділянки для формування сидеральних сумішей. У процесі своєї роботи мені довелося глибше зануритися в питання клімату, торкнутися сфер фізики, хімії та суміжних наук, щоб чітко усвідомити, як певні ґрунтові процеси функціонують на практиці.
Навчаючись в аграрному виші, нас, наприклад, вчили, що найкращим методом для збереження вологи є чорний пар. Цей метод передбачав кілька обробок за сезон для досягнення максимальної чорноти ґрунту, при цьому відбувалося значне випаровування вологи та перегрівання ґрунту.
Віктор Філатов, засновник компанії «FD-seeds»
Але згодом, спілкуючись з австралійським колегою, я почув: «Після сидератів у нас вологи або більше, або стільки ж, скільки було, особливо якщо це суміш із декількох культур». Аналогічну інформацію я отримую і від американських фермерів з Канзасу чи Дакоти — у них картина дуже схожа. І тут виникає закономірне запитання: чому нас в рамках класичної радянської вищої освіти не ознайомили з цими аспектами? Адже це дійсно важливий нюанс, який дозволяє глибше зрозуміти процеси, що відбуваються в ґрунті.
Нині актуальною проблемою є зміни клімату та коливання температур. Яких наслідків це призведе в майбутньому та які кроки можна вжити вже зараз?
— Якщо проаналізувати графіки Міжнародного кліматичного агентства, НАСА та інших наукових установ, то всі вони, по суті, свідчать про одне й те саме: приблизно з 1850 року на планеті спостерігається поступове зростання температури. Це підвищення, хоч і не виглядає значним, але воно реальне і суттєво впливає на кліматичні процеси. У середньому це становить близько 1,2 °C.
Існує поняття середньорічної температури. Якщо взяти, наприклад, Київ — за останні сто років вона становить приблизно 8 °C. У Херсоні — близько 8,6 °C, а в Осло (Норвегія) — десь 6 °C. На початку XX століття середня температура в Осло була нижчою за 6°C, тоді як зараз вона нерідко сягає навіть 7°C. Таким чином, різниця між Осло і Херсоном становить лише близько 2,6 градуса.
При цьому клімат між Херсоном та Осло суттєво відрізняється: у нас — помірно континентальний, посушливий, степовий, а в Осло — помірно морський, з м’якою зимою та прохолодним літом. Однак навіть ці 2,6 градуса середньорічної температури вже створюють величезну різницю в кліматичних умовах. В Осло — прохолодне літо, відносно тепла зима і багато опадів, натомість у Херсоні, або навіть у Києві — зовсім інші умови. І тепер виникає питання: що для нас означатиме зміщення всього на 1,2 °С? По суті, все досить просто — за водоспоживанням і випаровуванням вологи Київ вже починає нагадувати Херсон, Херсон — Стамбул, і так далі. І це зміщення кліматичних зон буде продовжуватися.
Якщо детально проаналізувати дані метеостанцій, які тривалий час проводили точні спостереження, можна побачити, що загальна кількість опадів суттєво не зменшується. Водночас простежуються певні закономірності: найсухіші періоди за останнє століття припадали не лише на останні 20 років — вони траплялися і раніше. Так само й найбільш вологі роки спостерігалися і в минулому. Наприклад, в Асканія-Нова у 1984 та 1997 роках випадало близько 600 мм опадів. Отже, немає підстав стверджувати, що середньорічна кількість опадів стабільно зменшується порівняно з багаторічними показниками.
Тоді виникає запитання: що ж насправді відбувається? Чому, якщо загальна кількість опадів не скорочується, ведення господарства стає дедалі складнішим?
Навіть підвищення середньорічної температури всього на один градус має серйозні наслідки. Умовно кажучи, коли Київ «стає» Херсоном, це означає, що середня температура за рік зросла на 1 °C. Однак ще важливішими є не середні показники, а пікові значення влітку, восени чи навесні. У ці періоди зростання температури може сягати +2 °C, +3°C або навіть +4 °C порівняно з тим, що спостерігалося 30, 40, 50 чи 100 років тому. Наприклад, якщо 30 років тому протягом тижня температура трималася на рівні +25 °C, то сьогодні в аналогічних умовах це вже може бути +28 °C. За таких умов випаровування вологи зростає в 1,5–2 рази. І саме в цьому полягає проблема.
Тобто, опади можуть випадати в тій же кількості або навіть більшій, але яка з них користь, коли волога значно швидше випаровується. Інтенсивність та швидкість випаровування суттєво зростають, що ускладнює збереження вологи в ґрунті та ведення агробізнесу.
З точки зору клімату, ці процеси мають логічне пояснення. Танення льодових шапок призводить до послаблення океанічних течій. Зміни в циркуляції океану впливають на загальну кліматичну систему. Зі зростанням температури повітря в атмосфері збільшується кількість водяної пари. Це означає, що загалом вологи стає більше. Однак разом із цим зростає контрастність: періоди надмірних опадів і періоди їх повної відсутності стають більш тривалими та інтенсивними. Причому ці зміни є доволі суттєвими. За останні 25 років періоди без опадів збільшилися приблизно на 10–15% порівняно з показниками 50-річної давнини. Водночас зростає і кількість випадків надмірних опадів. Зокрема, в окремих регіонах України, наприклад, у Західній Україні, минулого року можна було спостерігати рекордну кількість днів з опадами, а також за загальним обсягом опадів протягом місяця.
Чи можливо акумулювати запаси вологи таким чином, щоб вони працювали на користь ґрунту?
— Насамперед, необхідно зробити все можливе, щоб вода якнайменше випаровувалася з поверхні ґрунту. Саме тому стає зрозумілою причина, чому австралійські та американські фермери дійшли висновку, що після вирощування сидератів у ґрунті залишається більше вологи, ніж без них. Рослинні рештки покривають землю, захищають її від перегрівання та прямого сонячного випромінювання, тому вода випаровується повільніше.
Тут усе досить просто пояснюється. Сонце опромінює землю, при цьому теплопровідність повітря у 40–50 разів менша, ніж теплопровідність ґрунту. Тому, коли сонячні промені потрапляють на поверхню — чи то на голий ґрунт, чи навіть на ґрунт, вкритий рослинними рештками — ця поверхня нагрівається, і разом із нею нагрівається сам ґрунт.
Якщо навесні на полі багато пожнивних решток — ґрунт прогріватиметься повільніше
Ми не завжди маємо можливість накопичити достатній шар рослинних залишків, щоб повністю захистити ґрунт від нагрівання. Так, можна стверджувати, що технологія no-till зменшує випаровування води, але не настільки, щоб повністю вирішити проблему. Коли ґрунт нагрівається, випаровування води значно зростає. Тому наше головне завдання — покрити ґрунт живими рослинами. А далі відбувається таке: у період максимальної сонячної інсоляції та високої температури повітря сидерати також споживають певну кількість вологи. Але якби їх не було, втрати вологи були б значно більшими.
Тобто сидерати виконують роль своєрідної «завіси», яка для свого росту використовує певну кількість вологи. І це дає нам розуміння, що робити навесні — де і які сидерати слід сіяти.
Тут важливо зрозуміти одне: коли інсоляція невелика і температури низькі, як це буває навесні, сидерати фактично лише споживають вологу. У березні, квітні, а подекуди навіть частково у травні сонячне випромінювання ще не є таким інтенсивним, і перегрівання ґрунту не є значним. Тому в цей період сидерат не виконує функцію захисту від надмірного нагрівання, а переважно використовує воду. Саме тому я не дуже прихильний до озимих сидератів у східних, центральних та південних регіонах. Якщо у вас гідротермічний коефіцієнт менший за одиницю, то озимих сидератів або не повинно бути взагалі, або їх слід знищувати якомога раніше.
Коли фермер залишає рослинну масу на полі на зиму, то, за даними інформаційних джерел, якщо взяти до прикладу клімат, подібний до нашого — наприклад, у Північній та Південній Дакоті або в Монтані (центральні штати США) — там спостерігається кращий ефект накопичення вологи. Тамтешні експерти відзначають, що затримання опадів і накопичення вологи може бути приблизно на 15% більшим порівняно навіть із варіантом, де рослинні рештки просто притиснуті до землі. Тобто як покриття ґрунту це працює добре: і як захист, і як механізм затримки вологи.
Але необхідно враховувати наші специфічні умови. Ми знаходимося між 44 ° і 52 ° північної широти. Тобто, хоч і в тих самих помірних широтах, що й центральні штати США, проте клімат суттєво відрізняється через вплив океанів, рельєф та циркуляцію повітря. Попри однакові широти, Україна має м’якший і більш вологий клімат, тоді як Північна та Південна Дакоти та Монтана — більш різкий континентальний клімат із холоднішими зимами та більшими температурними перепадами. Якщо у нас навесні на полі залишається великий шар рослинних решток, а тим більше не загорнуті сидерати, ґрунт прогріватиметься повільніше. У такому випадку потрібно або використовувати розпушувачі, або певним чином обробляти ґрунт. Інакше може виникнути ситуація, коли доведеться сіяти кукурудзу чи сою лише в середині червня, бо хоч вологи в ґрунті буде достатньо, але в цьому ґрунтовому «холодильнику» температура буде недостатньою для нормальних сходів.
Сидерати виконують роль своєрідної «шторки», яка для свого життя споживає певну кількість вологи
Як приклад — агроприйом під вирощування соняшнику в моєму господарстві. Я просто заробляю сидерати восени за умови достатньо високої мікробіологічної активності ґрунту. У такому випадку поживні речовини швидко повертаються назад у ґрунт і не втрачаються, адже повністю мінералізуються. Якщо провести неглибоке загортання сидератів наприкінці жовтня–листопаді або дуже рано навесні (маю на увазі ярі сидерати після пшениці), то можна помітити, що пік вивільнення поживних елементів у процесі розкладання припадає саме на період найбільшої потреби соняшнику в живленні — приблизно на фазу стеблування та початок цвітіння. І це працює досить ефективно. Таким чином, зменшується кількість втраченої вологи після пшениці, і забезпечується її максимальне накопичення. Водночас ми не затягуємо строки посіву і не продовжуємо період вегетації, що для нашого регіону є надзвичайно важливим.
Чи не могли б Ви розповісти, який обробіток ґрунту Ви застосовували під час загортання сидератів? Чи виникала потреба вносити азотні добрива для прискорення розкладання рослинних решток?
— У сумішах, які я використовую під соняшник після пшениці, частка бобового компонента становить до 30 % за масою. І цього мені цілком достатньо. Суміш збалансована таким чином, що при вмісті органічної речовини в ґрунті 2,5–4% я не вношу додатковий азот під соняшник. Потреба в ньому може виникнути лише тоді, якщо з певних причин сидерати не спрацювали належним чином.
Я проводив експерименти, коли додавав азот разом із сидератами. У результаті доводилося навіть пригальмовувати розвиток соняшнику, оскільки він отримував надлишок азоту. А в умовах Сходу України це може стати серйозною проблемою. Надлишок азоту стимулює надмірний ріст: рослини виростають до трьох метрів, при цьому формують велике листя, а кошик залишається порожнім. Чому так відбувається? Тому що зростає інтенсивність випаровування вологи через листя, і рослині не вистачає вологи, щоб сформувати повноцінний урожай. Крім того, виникають проблеми з хворобами, адже коли клітини «розтягнуті» азотом, збудникам хвороб значно легше проникати в рослину.
Ще один нюанс, який часто запитують фермери: чим краще сіяти сидерати — аплікатором чи сівалкою? Тут потрібно оцінювати, чи зможете ви сівалкою забезпечити рівномірний посів на невелику глибину та мінімальний контакт із рослинними рештками.
Суміш фацеліі, олександрійської конюшини, вики ярої, льону, суданки
Якщо на полі присутнє вилягання, ви зібрали 10 т пшениці, а на полі нерівномірно спрацювали розподілювачі соломи, то навіть якісною нульовою сівалкою нормально посіяти сидерати буде складно. У такому випадку спочатку потрібно виправити ці недоліки за допомогою правильного обробітку ґрунту. Я для цього використовую Vaderstad Carrier, Lemken Rubin або техніку Salford. Наприклад, на Lemken Rubin виставляю мінімальну глибину, бо якщо встановити 7 см, частина насіння може потрапити занадто глибоко, а такий результат мене не влаштовує. Тому спочатку вирівнюємо поле й усуваємо недоліки — чи то після збирання, через поганий розподіл соломи, або через колії, які утворилися, якщо збирали пшеницю по вологому ґрунту. І вже після цього можна говорити про якісний посів сидератів.
Звісно, якщо у вас на полі нормально розподілені рослинні залишки, то, безумовно, можна сіяти сівалкою. Єдине, що слід розуміти, це те, що зараз сівалки коштують досить дорого, мають значну амортизацію при роботі по сухому ґрунту та потребують витрат на запчастини.
Як вирішити питання з падалицею на полі? Наскільки вона конкурує із сидератами?
— Безумовно, падалиця може створювати перешкоди. Але з мого досвіду, серйозні проблеми з нею в посівах сидератів трапляються рідко. Найчастіше вони виникають тоді, коли я з певної причини запізнився з посівом.
Основна складність виникає тоді, коли падалиці надто багато — наприклад, через вилягання посівів. Але якщо висіяна повноцінна, добре підібрана суміш сидератів, вона зазвичай здатна ефективно конкурувати з падалицею зернових.
Тут важливо усвідомлювати, хто має перевагу на старті. Якщо ви посіяли сидерати через тиждень-два після збирання врожаю, особливо після дощів, навіть за умови, що падалиці небагато, то якщо у фазу першого-другого листка сидеральної суміші на полі з’являється падалиця, то вона матиме перевагу перед сидератами. Тобто вона стартувала раніше і має фору в один-два тижні. У такому разі падалиця здатна пригнічувати сидерати. А якщо її багато і вона випереджає в рості — з цим потрібно працювати.
Добре підібрана суміш сидератів здатна добре конкурувати на полі з падалицею пшениці
Інша ситуація, коли посів здійснюється одразу після збирання культури в сухий ґрунт, і сходи сидератів та падалиці з’являються одночасно. Навіть якщо втрати зерна під час збирання були значними (наприклад, до 150 кг/га), добре підібрана суміш сидератів зазвичай досить ефективно пригнічує падалицю. Більше того, часто падалиця, як і більшість зимуючих бур’янів, не витримує конкуренції під покривом сидератів. Для успішної перезимівлі рослинам необхідні цукри, а цукри накопичуються завдяки сонячному світлу. Якщо всю осінь рослина перебуває в тіні, вона не накопичує достатньо цукрів для вдалої перезимівлі. Тому навесні на полях із вчасно посіяними сидератами можна спостерігати, що 60–70%, а інколи, навіть до 90% падалиці, як наприклад цього року, просто гине через нестачу цукрів для нормальної перезимівлі. Якщо ж сталося так, що падалицю пшениці не знищили до посіву, і вже в це середовище висіяли сидерати, ситуацію ще можна виправити. У більшості випадків по сумішах можна застосувати грамініцид у мінімальній нормі й прибрати падалицю. Але тут важливо враховувати склад суміші, адже якщо в ній є злакові культури, наприклад, суданка або овес, вони також потраплять під дію грамініциду й загинуть.
А як бути, якщо на полі присутня падалиця ріпаку?
— Тут варто усвідомлювати, що конкурувати з ріпаком складно, навіть якщо він проріс пізніше. Хрестоцвіті культури виділяють достатню кількість речовин, які можуть пригнічувати інші культури. Наприклад, після ріпаку можна висівати спеціальну суміш Raps-clean. Вона допомагає зменшити негативний вплив, який часто спостерігається після хрестоцвітих — зокрема на мікоризні культури. Тому після ріпаку контроль падалиці та створення оптимальних умов для росту сидератів зазвичай є більш складними завданнями та потребують ретельнішого підходу. І ще один важливий момент: фермери, яким вдається ефективно працювати із сидератами, часто побоюються зробити наступний крок — зменшити норми мінеральних добрив.
Яке Ваше ставлення до використання хімічних препаратів? Чи траплялися ситуації, коли посіви шкідників перевищували поріг шкідливості, що вимагало кардинальних рішень?
— Тут аграріям слід усвідомити, що будь-яка екосистема з високим рівнем біорізноманіття є більш стійкою до різних негативних факторів, зокрема до шкідників і бур’янів. Коли в полі присутні різноманітні види рослин, створюються сприятливі умови і для хижаків, і для паразитів, і для фітофагів. Саме біорізноманіття формує природний баланс, який допомагає стримувати розвиток проблем без постійного застосування хімікатів.
Наприклад, існує хижий трипс Aeolothrips. Чим він цінний? Це корисна комаха, яка ефективно знищує інші види трипсів та їх яйця. Вона живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем, тобто природним чином стримує їх популяції.
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
Трипс Aeolothrips —корисна комаха, яка живиться тютюновим трипсом і павутинним кліщем
У мене, наприклад, сівозміна досить насичена: багато квітучих культур, високе біорізноманіття та досить помірковане використання інсектицидів. Завдяки цьому формується природний баланс. Тому, наприклад, у позаминулий рік, коли лише в нашому районі фермери витратили понад 10 мільйонів гривень на інсектициди та акарициди для захисту соняшнику від павутинного кліща й тютюнового трипса, у мене таких проблем не виникало.
У моєму господарстві на соняшнику теж були окремі шкідники, але пошкодження рослин були незначні, потреби в обробці не виникло. Тобто, та кількість сонечок, золотоочок, хижого трипсу виявилась достатньою, щоб природним шляхом стримати шкідників та забезпечити захист рослин.
Інсектициди я використовую помірковано. Якщо є вибір (а зараз багато препаратів доступні за ціною), то замість лямбда-цигалотрину чи дельтаметрину, я обираю більш м’які варіанти — наприклад, той же Маврік (тау-флувалінат), ацетаміприд або тіаклоприд, які менш токсичні для більшості корисних комах. Це не означає, що це органіка, але дія на природу є дещо м’якшою.
Просто природа сама здатна контролювати багато аспектів. Коли вона справляється, ти просто цьому всьому не заважаєш. Коли природа не справляється, потрібно втрутитися і допомогти.
Природа сама здатна контролювати багато речей, головне — не заважати, а за потреби — підтримувати.
Природа сама здатна контролювати багато речей, головне — не заважати, а за потреби — підтримувати.
Яких загальних правил слід дотримуватися, щоб отримати максимальну користь від сидератів?
— По-перше, чим раніше посіяти сидерати, тим вища ймовірність, що випадуть дощі і ми отримаємо сходи. У своїх посушливих умовах я намагаюся сіяти одразу після збирання врожаю — після пшениці, ріпаку, а інколи навіть після льону. У моїй зоні в таких випадках сидерати добре сходять і розвиваються.
По-друге, багато хто любить сіяти хрестоцвіті сидерати — гірчицю чи редьку, бо вони швидко сходять і добре розпушують ґрунт. Але ці культури фактично стерилізують ґрунт.
Тому, хоч би як вам подобалися гарні кущики гірчиці чи редьки, у сумішах їхня частка повинна становити близько 10–15 % від загальної маси. У суміші з 5–7 компонентів це означає, наприклад, 1–1,5 кг редьки або півкілограма гірчиці, і не більше. Якщо частка перевищує 20 % від маси, то, ймовірно, ви завдали шкоди ґрунту.
Третій момент: часто в сумішах сидератів я використовую, наприклад, олександрійську конюшину чи фацелію. Їхнє насіння важко заготовити, потрібне додаткове обладнання тощо.
Будь-яка екосистема з високим біорізноманіттям є більш стійкою до впливу негативних чинників
Але тут важливий екологічний аспект: чим далі рослина сидератів розташована від основних культур вашої сівозміни, тим менше у неї спільних хвороб і шкідників.
Наступне питання: для появи сходів кожне насінина потребує від 60 до 85 % своєї маси вологи. Тобто, чим більша насінина, тим складніше отримати сходи в посушливих умовах. Наприклад, в моїх умовах на Харківщині боби після пшениці проростають дуже рідко — приблизно раз на п’ять років. Дрібніше насіння має свої переваги: по-перше, на гектар можна висіяти більше рослин з меншою масою тисячі насінин (адже ви ж не будете сіяти горох 300 кг у сумішах), і менше вологи потрібно для того, щоб це насіння зійшло. Ось у чому весь секрет успішності.
Юлія Наружна, [email protected]