П’ятирічне вивчення озимої пшениці, озимого ячменю та ріпаку показало: навіть суттєва неоднорідність посівів не забезпечує відчутного зростання врожайності й прибутковості завдяки технологіям точного розподілу азотних добрив. В межах однієї ділянки врожайність може відрізнятися на 2,5 тонни з гектара, а потреба в азоті — перевищувати 200 кг між різними зонами. Однак, впровадження диференційованого внесення майже не позначилося на загальному результаті.
Методологія досліджень та висновки
Дослідження проводилися на 11 комерційних підприємствах, де поля поділялися на численні малі ділянки. На кожній з них застосовувалася різна кількість азотних добрив, щоб встановити оптимальну норму для кожної окремої зони. Усі інші агротехнічні заходи залишалися незмінними. Виявилося, що середнє зростання врожайності від застосування змінної норми склало лише 0,05 т/га, а приріст прибутку становив близько 10 фунтів стерлінгів за гектар. Екологічний вплив також був незначним — зменшення викидів парникових газів на тонну виробленої продукції було мінімальним.