Обмеження морського експорту спонукає українських аграріїв переглядати не лише комерційні домовленості, а й плани щодо виробництва на наступні періоди. Фермери все частіше розглядають варіанти зміни сівозміни, вкладення коштів у власну логістичну інфраструктуру та пошук сільськогосподарських культур з вищою цінністю.
Про це у статті GrowHow «Урожай є, виходу в море немає — як зупинка експорту змінює ціни, посівну та стратегії фермерів» повідомив керівник ФГ «Флора А.А.» Андрій Капріца.
Сільськогосподарське підприємство займається обробкою приблизно 1600 га, спеціалізується на вирощуванні кукурудзи, соняшнику, пшениці та ріпаку, застосовуючи методи точного землеробства. За словами аграрія, врожайність цього року не викликала занепокоєння — основна трудність полягає у реалізації вирощеної продукції.
— Зібрано багатий врожай, гріх скаржитися, однак продати його практично немає можливості. Ми скористалися попередніми угодами, форвардними контрактами та фіксацією цін, тому невелику кількість пшениці вдалося реалізувати за прийнятною для нашого регіону ціною — 9500 грн за тонну з місця. Ріпак був законтрактований за ціною трохи більше 25 тисяч гривень. Наразі жодних інших продажів не плануємо — спостерігатимемо за розвитком ситуації, — зазначив Андрій Капріца.
Він додав, що саме завчасне укладення форвардних угод дозволило господарству частково захиститися від поточної ринкової невизначеності.
Зважаючи на значне зростання витрат на логістику, аграрії вже по-новому оцінюють економічну доцільність вирощування різних культур. Андрій Капріца припускає, що в майбутньому господарство може збільшити частку культур, які мають вищу вартість за тонну продукції.
— Якщо порівнювати транспортування тонни пшениці вартістю близько 200 доларів і тонни ріпаку, що коштує приблизно 600 доларів, то логістичні витрати практично однакові, але прибутковість суттєво відрізняється. Отже, фокус поступово переміщуватиметься на ріпак та соняшник, — пояснив аграрій.
Крім того, підприємство розглядає можливість здійснення інвестицій у власний парк вантажних автомобілів для перевезення продукції до країн Європейського Союзу. Водночас аграрій визнає, що навіть такі інвестиції не можуть гарантувати стабільного доступу до ринків ЄС через обмежену пропускну спроможність прикордонної інфраструктури.