Ритм саду
Брак робочої сили, зниження температури та висока вартість транспортування змушують садівників переналаштовувати свою діяльність. Сьогодні недостатньо просто виростити яблуко — його необхідно оперативно зібрати, зберегти та доставити споживачеві.
Ігор Тімофєєв, керівник ТОВ «Агрокомплекс “Вінниччина”»
Коли йдеться про розвиток садівництва, зазвичай мають на увазі розширення посівних площ, впровадження нових сортів або спорудження сховищ. Проте останні кілька років змусили багатьох виробників переосмислити сам підхід до зростання. В умовах воєнного стану будь-яке розширення автоматично тягне за собою нові виклики: де знайти робочу силу, як оперативно зібрати врожай, де його зберігати та як згодом експортувати.
Наше господарство володіє 75 гектарами яблуневих садів, і ця площа залишається незмінною з 2021 року. Це не через відсутність бажання чи ресурсів для посадки більшої кількості дерев. Просто сучасний інтенсивний сад – це вже давно не тільки дерева. Кожен новий гектар автоматично потребує додаткових працівників, техніки, холодильних потужностей, обладнання для сортування та логістики. Якщо система не готова впоратися з таким обсягом, розширення починає шкодити самому господарству.
Тому ми давно адаптуємо структуру саду до наших можливостей. Сорти підібрані таким чином, щоб збір, охолодження та розміщення на зберігання відбувалися поетапно, без перевантаження персоналу та техніки. Фактично, весь сезон розписаний за фазами: один сорт вже в сховищі – інший тільки починають збирати.
Сьогодні це вже не просто питання організації роботи. Для господарств, які, як наше, переважно орієнтовані на експорт, стабільність процесів стає настільки ж важливою, як урожайність чи якість яблук. Адже між садом і покупцем виникає значно більше ризиків, ніж ще кілька років тому.
ЯБЛУКО ЯК ДИТИНА
Останню ділянку, 13 гектарів молодого саду, ми засадили у 2021 році. На 2022 рік планували та вже підготували ще 20 гектарів для нових насаджень – сортів Голден та Фуджі, але війна кардинально змінила ці наміри.
Зараз у структурі нашого саду представлені сорти Гала, Голден, Фуджі, Ред Велокс та Джонагоред Моренс. По Галі ми працюємо з клонами Redlum і Brookfield, по Фуджі – Fubrax та Aztec, Голден представлений клоном Reinders. Усі сорти та клони обиралися не лише за врожайністю чи смаковими якостями, а й відповідно до експортних вимог: стійкий колір, форма, здатність до тривалого зберігання та передбачуваність якості партій.
Наприклад, сорт Ред Велокс був обраний свого часу через його стабільне забарвлення та відсутність вираженої періодичності плодоношення. Якщо дочекатися правильного терміну дозрівання, цей сорт практично гарантовано демонструє насичене темне забарвлення плодів. Для експорту це надзвичайно важливо, оскільки покупець прагне отримати не «приблизно добрий» товар, а прогнозовану якість з року в рік.
Іноді мені надсилають фотографії яблук із київських супермаркетів і пишуть: «Дивіться, це ж ваші». На ціннику може бути вказано «Нідерланди», але своє яблуко я все одно впізнаю одразу.
Коли щодня стоїш біля сортувальної машини, контролюєш пакування та бачиш тисячі плодів, у тебе буквально «набивається око» на власний продукт. Навіть у межах одного сорту яблука різних господарств відрізняються формою, кольором, наявністю смужок.
Це особливо помітно на сорті Голден. У природі яблуко росте більш круглим, а в інтенсивному садівництві багато хто працює над так званим «витягуванням» форми плоду. Кожне господарство досягає свого результату залежно від технології, температурного режиму, навантаження на дерево та термінів розвитку плоду.
Тому своє яблуко починаєш впізнавати буквально за деталями: відтінок Голдену, форма смужки на Галі, більш витягнутий або округлий плід. А ще є суто виробничі аспекти – коробка, спосіб пакування, місце наклеювання номера пакувальника. Для сторонньої людини це дрібниці, а для виробника – частина його унікального стилю. Своє яблуко впізнаєш так само, як власних дітей.
Площі під сорти ми розподіляли не випадково. Принцип простий: один сорт має бути закладений на зберігання приблизно за десять днів. Поки ми закінчуємо розміщувати один сорт, починається робота з наступним. Саме під це підлаштовані площі. Адже будь-яке різке збільшення обсягу одного сорту одразу створює проблеми. Не вистачить людей для збору, бракуватиме контейнерів, холодильних потужностей або можливостей для сортування. Сучасний інтенсивний сад – це вже давно не тільки дерева, а цілий ланцюг процесів, де всі елементи мають функціонувати синхронно.
Прогноз урожаю ми розраховуємо не на око, а практично вручну. Беремо середнє дерево на конкретній ділянці, підраховуємо кількість плодів, далі – визначаємо середню вагу яблука, і після цього множимо на кількість дерев на гектарі.
Звичайно, це не дає абсолютної точності, оскільки погода ще може вплинути на розмір плоду, частина зав’язі може обсипатися, щось піде в некондицію. Але загальне розуміння врожайності така схема дає точно.
Важливо правильно оцінити саме навантаження дерева. Якщо залишити занадто багато плодів, яблука дрібнішають, гірше набирають колір та щільність. Якщо навантаження оптимальне – дерево працює стабільніше, а якість плодів значно вища. Для експортного саду це критичний момент, адже покупець фактично платить не за тонни, а за калібр, колір та однорідність партії. Тому інколи менший урожай може бути економічно вигіднішим, ніж велика кількість яблук середньої якості.
ЕКСПОРТНИЙ САД
Ми працюємо на експорт з 2015 року. Починали зі Швеції та Дубаю, потім розширили географію поставок, включно з Бангладеш. Але з часом дійшли висновку, що краще зосередитися на кількох стабільних ринках, ніж розпорошуватися на велику кількість напрямків.
Зараз основні поставки здійснюються до Швеції, Саудівської Аравії та країн Перської затоки. Ми співпрацюємо зі шведською компанією FromU2S та італійською компанією Melavita. Саме через італійських партнерів українське яблуко потрапляє на ринки Близького Сходу.
Війна повністю трансформувала логістику експорту. Якщо раніше морський контейнер міг прибути безпосередньо до господарства, то зараз продукцію спочатку доправляємо до Румунії, де яблука перевантажують у морські контейнери. Далі – порт, судно, черги, затримки з бронюванням та зміни маршрутів.
Бували ситуації, коли логістику доводилося повністю перебудовувати вже в процесі доставки. Частину вантажів переорієнтовували, частину – буквально рятували через інші країни. Через проблеми з морськими перевезеннями яблука інколи доставляли через Туреччину автомобільним транспортом. В окремих випадках дорога до Саудівської Аравії лише суходолом тривала близько двох тижнів.
Сьогодні невелике господарство в українському селі напряму залежить від глобальної логістики та геополітики. Якщо зриваються бронювання або контейнер затримується в порту, це негайно позначається на якості та термінах постачання.
Тому для експортного садівництва зараз критично важливі не лише врожайність чи привабливий вигляд яблука. Не менш важливо оперативно охолодити продукцію, розмістити її на зберіганні, якісно відсортувати та вчасно відправити покупцю.
Цього сезону ми помітили ще одну особливість: яблука гірше зберігали щільність під час зберігання. Особливо це було помітно на окремих партіях Голдену та Галі. На мою думку, одна з причин – дощова осінь. Плоди набрали більше вологи, і це вплинуло на структуру м’якоті. Такі зміни добре видно вже під час зберігання: яблуко зовні може виглядати цілком нормально, але щільність починає знижуватися швидше, ніж у сухіші роки.
У минулому сезоні господарство зібрало близько 4 тисяч тонн яблук. При цьому робота після збору врожаю практично не припиняється. Після завершення жнив – кілька днів перепочинку, а далі пакування та відвантаження відбуваються майже без вихідних. Якщо ви маєте стабільний товар експортної якості, попит сьогодні перевищує пропозицію.
Сортувальну машину в господарстві оновили близько семи років тому. Це Perfect, Нідерланди. Звісно, без сучасного сортувального обладнання працювати на експорт вже неможливо.
МОРОЗИ, ГРАД І БІОЦЕНОЗ
Останні кілька років показують, що для садівництва погода стає не менш складним викликом, ніж ринок чи логістика. Найбільшу небезпеку часто створюють вже не самі морози, а різкі перепади температури.
Цієї зими температура у нас опускалася до –25 °С, і морози трималися довго. Однак сад переніс їх значно краще, ніж зимові відлиги в попередні роки. Найгірше для яблуні – коли посеред зими настає тепло, брунька починає «прокидатися», а потім різко повертається мороз. Саме тоді частина плодової бруньки перетворюється на листкову, і дерево втрачає потенційний урожай ще до весни.
Весняні заморозки цього року також були. У нас температура переважно не опускалася нижче ніж –3 °С, хоча в сусідніх селах місцями доходило й до –6 °С. Остаточно оцінити наслідки ще рано, тому що справжню картину видно лише в середині літа, коли вже можна підрахувати фактичне навантаження дерева плодами.
Я не вірю в якісь «чарівні» методи захисту від морозу. Якщо в саду правильно побудована система живлення і дерево не ослаблене, воно значно краще переносить стресові умови. Тому головне – не панікувати перед кожним похолоданням, а системно дотримуватися технології.
Після заморозків ми застосовували амінокислоти та регулятори росту. Але я скептично ставлюся до практики внесення таких препаратів до морозів, хоча багато хто так робить. Логіка проста: якщо клітини вже почали активно ділитися і потрапили під вплив морозу, вони все одно будуть пошкоджені. Тому, на мою думку, правильніше працювати вже після заморозку – допомогти тим тканинам, які вижили, швидше відновитися.
Ще одна постійна проблема – град. У нас усі площі давно накриті протиградовою сіткою. Я взагалі вважаю, що сучасне промислове садівництво без сітки вже не має існувати. У нашому регіоні град трапляється практично щороку, інколи й по кілька разів за сезон. Сітка окупається буквально одним сильним градом. Бо навіть якщо пошкодження не критичні, яблуко вже втрачає експортну якість. Пошкоджується шкірка, листя, інколи навіть деревина.
Окрема технологічна операція – зняття сітки після цвітіння. Тут дуже важливо правильно вгадати момент. Цього року ми зняли сітку – і буквально через два дні пройшов град. Але в нас вже є певний досвід: зазвичай після цвітіння проходить кілька днів – і настає перший град.
Щодо боротьби із заморозками, я скептично ставлюся до популярного методу задимлення. Воно може бути ефективним на гектарі картоплі, але не у великому промисловому саду. Тут важливо розуміти сам принцип: у морозну ніч земля ще має плюсову температуру і віддає тепло вгору. Дим лише створює екран, який частково затримує це тепло. Але для ефекту потрібна практично суцільна димова завіса без вітру, а на великих площах це майже нереально.
Набагато ефективніше працюють антифрост-вентилятори. Вони перемішують верхні теплі шари повітря з холодними нижніми. Але такі машини дуже дорогі, а одна установка покриває лише приблизно 4 гектари.
Найефективніший варіант – водяний антифрост. Принцип простий: дерево постійно покривають водою, яка під час замерзання виділяє тепло і не дає тканинам охолоджуватися нижче критичної температури. Але така система потребує величезної кількості води – приблизно 50 тонн на гектар щогодини. Якщо мороз триває п’ять-шість годин, а сад має 50 гектарів, можна уявити необхідні обсяги. Тому така система реально працює тільки там, де є дуже потужне джерело води – велика річка або надзвичайно великі водойми.
Тому зараз все частіше говорять про системи, де форсунки працюють лише по кроні дерева, а не по всій площі. У такому разі витрати води можна знизити приблизно до 35 тонн на гектар за годину. Але навіть це дуже великі обсяги, тому без водойм або серйозного джерела води такі системи практично нереальні. У нас для поливу є ставок, свердловини та окремий водонакопичувач, але навіть при цьому антифрост потребував би зовсім інших запасів води.
Полив у нас працює давно – ще з 2012 року використовуємо систему компанії AIK (ТОВ «Юта ЛТД»). Подобається її простота і надійність. У системі мінімум складної електроніки, а в сучасних умовах це величезний плюс. Людей бракує, тому техніка має бути максимально зрозумілою та ремонтопридатною.
Фільтрація – гравійна. Ніяких складних мембранних або дискових систем не використовуємо. Головне – регулярно обслуговувати систему: міняти гравій, промивати крапельну стрічку, відкривати кінцевики. Якщо пустити це питання на самоплив, потім доводиться міняти трубки повністю.
ЕФЕКТ АКВАРІУМУ
Окрема тема – захист саду. Я вважаю, що головне завдання садівника – не заважати природі працювати. Якщо ти не бачиш шкідника, це не означає, що його немає. Він просто спостерігає за тобою з зеленої гущі саду.
Останні кілька років серйозною проблемою для саду стала кров’яна попелиця. Раніше такого тиску ми не спостерігали, тому фактично довелося заново вчитися працювати з цим шкідником. Тут важливі не лише препарати, а й правильний вибір фази та моменту обробки.
У цьому питанні багато що беремо з італійського досвіду. Італійці в промисловому садівництві традиційно мають дуже сильну практику, тому намагаємося вивчати, як працюють вони, які схеми використовують і як обирають терміни обробок.
Головна проблема кров’яної попелиці в тому, що вона швидко адаптується, а помилки з фазою обробки можуть коштувати дуже дорого. Якщо пропустити правильний момент, далі стримати розвиток популяції значно складніше. Тому тут не працює принцип «обприскали про всяк випадок». Потрібно добре розуміти стан саду та розвиток самого шкідника. Я переконаний, що в захисті саду завжди важливо зберігати баланс. Бо надмірне втручання часто створює більше проблем, ніж сама попелиця.
Ще одна проблема, з якою останніми роками доводиться вчитися працювати, – мармуровий клоп. Спочатку ми навіть не одразу зрозуміли, що це саме його пошкодження. На яблуках з’являлися гладкі вм’ятини, дуже схожі на слабкі сліди від граду. При цьому сад був накритий сіткою, тому виникало питання, звідки беруться такі дефекти.
Потім стало зрозуміло, що клоп пошкоджує плоди ще на ранніх стадіях розвитку. Він проколює молоду зав’язь, коли яблуко тільки формується після цвітіння. Сам прокол потім заростає, але на плоді залишається характерна гладка вм’ятина. Для експорту цього вже достатньо, щоб яблуко втратило товарну якість.
Тут також дуже важливо не обмежувати весь захист лише хімією. Я переконаний, що в саду потрібно максимально зберігати ентомофагів та природних ворогів шкідників. Проти мармурового клопа добре працюють паразитоїди – часто ефективніше за хімію.
Отже, для мене захист саду – це не лише обприскування. Я взагалі переконаний, чим менше людина постійно «лізе руками» в сад, тим стабільнішою стає система.
Колись у мене був великий акваріум – близько 500 літрів. І ще тоді я помітив просту річ: чим більше починаєш щось постійно чистити, переливати, додавати хімію чи «покращувати», тим гірше працює вся екосистема. А коли просто підтримуєш порядок – міняєш частину води, чистиш фільтр, не втручаєшся без потреби – акваріум сам виходить на біологічну рівновагу.
У саду працює приблизно той самий принцип. Якщо створити нормальні умови, система починає сама себе балансувати. Це стосується і ґрунту, і дерев, і корисних комах.
Тому я часто наводжу інший приклад – ліс. У хорошому лісі ніхто не обприскує дерева, не «підсилює» їх постійно хімією, але там усе працює: ростуть дерева, живуть комахи, формується підлісок, мох, мікрофлора. Там існує біологічна рівновага.
У промисловому саду повністю відмовитися від втручання неможливо, але, на мою думку, треба прагнути саме до такого балансу. Бо надмірне втручання дуже часто створює більше проблем, ніж вирішує.
ТЕХНОЛОГІЯ VS. ЛЮДИ
Проблема робочої сили в садівництві зараз значно серйозніша за будь-які технологічні питання. Ситуація погіршується щороку. Хороший працівник сьогодні – це фактично головний ресурс господарства. Якщо раніше на сезонні роботи приходило багато людей, то зараз знайти нормальну бригаду значно складніше. Частина людей виїхала, частина змінила сферу діяльності, частина просто вже не хоче працювати фізично в саду.
Тому зарплати доводиться постійно підвищувати. І це вже не питання економії чи ні. Якщо хочеш, щоб люди приходили та залишалися працювати, треба нормально платити.
Я взагалі дивлюся на це дуже просто: якщо люди ходять на роботу – значить, зарплата достатня. Якщо перестають ходити – значить, щось не так. У селі всі швидко дізнаються, де нормальні умови та нормальна оплата, а де ні.
При цьому в сучасному саду праця вже давно стала значно складнішою. Людина має акуратно працювати з яблуком, розуміти якість плоду, не пошкоджувати його під час збирання, орієнтуватися в техніці, платформах, сортуванні. Це вже не просто «прийшов і нарвав яблук».
Саме тому ми останніми роками максимально механізуємо процеси. Адже дефіцит людей далі тільки посилюватиметься, і без механізації великий промисловий сад працювати нормально вже не зможе. Йдеться не про якісь футуристичні роботи, а про нормальні практичні рішення, які реально економлять людські ресурси та час.
Частину ручної праці вже замінили універсальні платформи-комбайни Darwin WCDI S.R.L, механізоване обрізування та спеціалізована садова техніка. Без цього працювати на великих площах стає дедалі складніше.
Після завершення збору врожаю ту ж саму платформу переобладнують для зимового обрізування. З неї знімають транспортери та обладнання для контейнерів, а натомість встановлюють компресор, пневматичні секатори та пневмопилки.
Використовуємо пневматичний інструмент італійської компанії LISAM. На відміну від електросекаторів, пневматика працює значно швидше та потужніше. Там немає паузи на спрацювання моторчика – натиснув кнопку, і секатор миттєво відсікає гілку.
Для товстих гілок використовуємо пневмопилки. Вони також працюють від компресора на платформі. У результаті продуктивність обрізування зростає приблизно вдвічі. Шестеро людей на платформі можуть за день повністю обрізати близько 1200 дерев.
Однак механізація – це не лише збір чи обрізування. Велика кількість ручної праці завжди була й після зимового обрізування, коли необхідно прибрати гілки з-під дерев.
Раніше це було так: спочатку проходив мульчер, потім люди вручну витягували гілки з-під дерев до центру міжряддя, а техніка проходила ще раз. Якщо помножити це на десятки гектарів, виходять величезні витрати часу, пального та людських ресурсів.
Тому в італійської компанії AgriExport ми замовили спеціальний мульчер з двома щітками-виміталками марки Calderoni. Їх встановили перед мульчером. Вони під час руху вимітають гілки з-під дерев прямо під робочий орган машини.
Для цього використовуємо реверсивний трактор Antonio Carraro TRX9900 Njoy. У нього в кабіні перевертається керування, і трактор фактично рухається «навпаки»: капотом назад, а навіска та вал відбору потужності опиняються спереду по ходу руху. У результаті щітки одразу вимітають гілки з-під дерев, мульчер їх подрібнює, а трактор їде вже чистим міжряддям. Один прохід замість двох і без ручної праці.
Я взагалі вважаю, що сучасне садівництво рухається в бік не максимально складної, а радше ефективної механізації. Техніка має бути простою, зрозумілою та надійною. Зараз багато хто показує роботизовані системи та дрони, які нібито самі збирають яблука. На відео це виглядає вражаюче: маніпулятор підлітає до плоду, розпізнає його, зриває і кладе на транспортер. Але поки що це дуже повільно і дуже дорого.
У реальному промисловому саду головне – не ефектна демонстрація, а продуктивність та собівартість роботи. Тому поки що людина з платформою працює значно ефективніше за більшість роботизованих систем.
Я переконаний, що найближчими роками саме механізація буде головним напрямком розвитку промислового садівництва, бо дефіцит людей нікуди не зникне. Навпаки – він лише посилиться.
Тому зараз виграє не той, хто має найбільший сад, а той, хто зможе організувати всі процеси – від обрізування до експорту – швидше, стабільніше і з меншими витратами ручної праці.
ТЕХНІКА НА ДЕСЯТИЛІТТЯ
З компанією AgriExport ми співпрацюємо з 2013-2014 років. Саме через них у господарстві з’явилася значна частина техніки Calderoni. Але почалося все досить несподівано. Свого часу мені потрібен був якісний метал для майстерні. Тому я часто відвідував майданчики, де продавали вживану техніку з Європи, і купував найдешевші агрегати фактично як металобрухт.
Під час однієї з таких поїздок я знайшов стару бокову гідравлічну фрезу. Для металу вона була надто дорогою, тому я вирішив відновити машину і спробувати її в роботі. Фреза чудово показала себе у старому саду, зарослому бур’янами, і саме тоді мене зацікавив її виробник – італійська компанія Calderoni.
Згодом у господарстві з’явилося чимало їхньої техніки. На мій погляд, це справді чудові машини. Косарки, мульчери та навантажувачі виконують величезний обсяг роботи, але водночас залишаються надзвичайно простими та надійними. А я дуже ціную, коли техніка створена без зайвих ускладнень.
Коли я вперше відвідав виробництво, мене вразив не розмір підприємства, а підхід до справи. Я показав власнику фотографії своєї старої фрези і пояснив, що шукаю запчастини. Він подивився і сказав, що цю модель перестали випускати ще у 1969 році. А потім повів мене на склад і знайшов усі потрібні деталі.
Для мене це стало найкращою характеристикою виробника. Якщо компанія може забезпечити запчастинами машину, яку перестала випускати понад пів століття тому, це свідчить про ставлення до клієнта більше, ніж будь-яка реклама.
Відтоді ми придбали в Calderoni техніки на суму понад 100 тис. євро. Проте для мене не менш важливою є інша перевага компанії – готовність виготовляти обладнання під конкретні потреби господарства.
Наприклад, виміталки, які сьогодні ми використовуємо разом з реверсивним трактором після обрізування саду, у серійному виробництві просто не існують. Їх виготовили спеціально під наш трактор, ширину міжрядь та технологію роботи в саду.
Для цього потрібно було узгодити креслення, конструкцію та розміри. Саме в таких проєктах особливо важлива роль AgriExport. Компанія допомагає вести комунікацію між господарством і виробником та супроводжує весь процес від ідеї до готової машини.
На мою думку, саме це і є головною перевагою співпраці з AgriExport. Вони не просто постачають техніку в Україну, а допомагають реалізовувати рішення, які неможливо придбати готовими. Для сучасного садівництва така можливість часто не менш цінна, ніж сама машина.