Про перспективи розвитку аграрного сектору в майбутньому розповів Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету.
Пане Юрію, поділіться своїм баченням ситуації на ринку праці в аграрній галузі? Наскільки привабливим залишається аграрний напрямок для майбутніх фахівців?
— На жаль, сьогодні мало говорять про підготовку майбутніх фахівців для аграрної сфери. Гадаю, це несправедливо, адже саме університети забезпечують сільське господарство кваліфікованими кадрами.
Почуття вдячності є однією з визначальних рис західних країн. Це також відображається у ставленні до університетів. Чому такі престижні заклади, як Гарвард, Єль, Кембридж та Оксфорд, є такими потужними? Тому що їхні випускники пам’ятають про ці університети, не забувають їх та пишаються отриманою освітою.
На жаль, з певних причин, до яких частково причетна й сама аграрна освіта, наші випускники не завжди згадують заклади, які вони закінчували. Але ситуація змінюється, зокрема й на ринку праці.
Аграрний сектор залишається одним із ключових джерел бюджетних надходжень для України. Водночас ми спостерігаємо, що це одна з найбільш динамічно зростаючих галузей, чому сприяють численні фактори, включаючи розвиток світового аграрного сектору.
Юрій Данько, заслужений економіст України, проректор з наукової та міжнародної діяльності Сумського аграрного університету
Які основні світові тенденції в аграрній сфері ви відзначаєте, і яку роль відіграє Україна?
— Згадуючи про війну в Україні, ми всі розуміємо, що світ не відчуває її так гостро, як ми, українці. Світ продовжує розвиватися, конкурувати на глобальному ринку, почуваючись доволі впевнено. Натомість Україна поки що не може повноцінно конкурувати в цих умовах.
Проте нам все одно слід звертати увагу на світові тенденції. Сьогодні аграрний сектор є однією з найдинамічніших галузей. Ми спостерігаємо трансформаційні процеси: активно розвивається точне землеробство, аграрний бізнес впроваджує сучасні високотехнологічні рішення. Варто також враховувати аграрну політику Європейського Союзу та інші глобальні чинники. Водночас повномасштабне вторгнення, що триває в Україні, має серйозний і відчутний вплив як на аграрний сектор, так і на аграрну освіту.
Результатом цього, зокрема, є переміщення робочої сили, яка є одним із ключових ресурсів для аграрної сфери. Ці процеси також суттєво впливають на вищі навчальні заклади, як аграрні, так і загалом українські університети, особливо у регіонах їхнього розташування.
Насамперед, аграрний сектор нині відчуває дефіцит кадрів. Наші фахівці або виїжджають за кордон, або мобілізуються, або переїжджають в межах країни. Тобто відбуваються численні процеси, які впливають на різні показники ефективності діяльності аграрних підприємств та аграрного бізнесу в цілому.
За рахунок чого можна поповнити ці кадри?
— Багато аграрних підприємств сьогодні звертаються до нас із проханням надати випускника нашого університету або студента магістратури, який міг би замінити мобілізованого працівника чи того, хто виїхав за кордон. Ми були б раді рекомендувати наших випускників, але нинішня ситуація не є цілком сприятливою і для нас. Аграрні університети перебувають у стані жорсткої конкуренції. Якщо раніше, наприклад, для нашого Сумського аграрного університету, конкуренція була на рівні регіонів – ми змагалися із Сумським державним університетом за випускника школи, то сьогодні ця конкуренція перейшла на глобальний рівень. Випускники шкіл із Сум, Чернігова, Полтави, Харкова, які раніше формували нашу базу абітурієнтів, тепер їдуть навчатися або до західних регіонів України, або за кордон.
На перший погляд, у цьому немає проблеми, адже якщо вони їдуть на захід України, то все одно залишаються в Україні, і це наші майбутні фахівці. Але ми чудово розуміємо, що ті, хто виїхав до іншого регіону, майже ніколи не повертаються до свого рідного регіону. Студент, який поїхав до Києва, ніколи не повернеться в Ямпіль, Суми чи Охтирку, щоб там працювати.
Як реагувати на ці кадрові зміни та які рішення можливі?
— Сьогодні ми по-новому дивимося на університет. Ми не розглядаємо його просто як освітню установу, що забезпечує кадрами. Ми, українці, ще не до кінця усвідомлюємо, що наш власний університет, розташований в Україні, – це інвестиція в майбутнє нашої країни. Разом із бізнесом ми маємо розглядати цю проблему глибше та бачити університет у новій ролі. Ця роль полягає не лише у задоволенні потреб бізнесу, а й у забезпеченні повноцінного функціонування регіонів, особливо прикордонних. Йдеться про наукове забезпечення цих територій, що проявляється у трьох аспектах.
Перший – це формування людського капіталу. Сьогодні ми простягаємо руку аграрному бізнесу і вдячні тим, хто не соромиться її потиснути. Ми маємо багато проєктів, які стосуються стажувань, підготовки, перекваліфікації, короткострокових освітніх програм та, звичайно, дуальної освіти, яка наразі є дуже популярною та актуальною.
Однак я мушу констатувати, що бізнес не до кінця усвідомлює необхідність цих процесів. Простіше звернутися з проханням: «Дайте нам випускника вашого університету». На мою думку, бізнес може вчинити інакше: обрати студента третього курсу, залучити його до дуальної форми навчання, розібратися в цій сфері та інвестувати в розвиток молодих фахівців з перших кроків їхньої кар’єри.
Наступний аспект – впровадження інновацій. Ми вдячні представникам аграрного бізнесу, які сьогодні не цураються звертатися до вітчизняної науки. Я можу згадати такі компанії-партнери нашого університету, як «Сингента», «Байєр», HALO Trust. Вони звертаються до нас за дослідженнями, ми тісно співпрацюємо, спільно пишемо проєкти тощо.
І останнє – це регіональна екосистема. Або, як її модно називати, третя місія університету – забезпечення кадрами території, на якій університет функціонує. Можна багато говорити про систему вітчизняної освіти, особливо про периферійну, про регіональні заклади. Але забезпечити те, що понад половина наших випускників є основним кадровим потенціалом цих регіонів, – це важливе завдання.
Будемо відвертими, що сьогодні молодь не дуже йде в аграрну сферу. Так, агрономія минулого року вийшла в першу десятку переліку базових професій. Але тільки тому, що був знижений вступний бал
Сьогодні наші випускники проживають у кожній громаді. Там живуть їхні діти, там житимуть їхні онуки, і вони прагнуть працювати на цій території. Наш заклад вищої освіти усвідомлює відповідальність, зокрема, за розвиток цієї екосистеми на Сумщині.
Наскільки популярною є аграрна освіта серед української молоді?
— Будемо відвертими: сьогодні молодь не надто прагне здобувати освіту в аграрній сфері. Так, минулого року агрономія увійшла до першої десятки базових професій. Але це сталося виключно через зниження вступного балу.
Навіть сьогодні наші діти прагнуть стати психологами, менеджерами, юристами, не маючи повного уявлення про аграрний сектор. Я сам за освітою економіст і добре знаю, скільки моїх колег, колишніх одногрупників та студентів економічних спеціальностей перекваліфікувалися та перейшли працювати в аграрну сферу. Наприклад, один із моїх найближчих друзів, випускник юридичної спеціальності Університету імені Ярослава Мудрого, нині є чудовим агрономом: він навчається в нашій аспірантурі та здобуває нову аграрну професію.
На жаль, університет не може переконати випускника школи в престижності аграрного сектору. Щодо цього питання ми звертаємося по допомогу до аграрного бізнесу.
Свого часу я кілька разів відвідував агентства регіонального розвитку та заклади вищої освіти в Нідерландах. Там усі говорять про те, що їхній інноваційний розвиток базується на моделі, яка називається «Triple Helix Model» або концепція «потрійної спіралі», що передбачає співпрацю трьох складових: промисловість, університет і місцеві громади. Скандинавські країни вже давно успішно втілюють цей концепт, тоді як в Україні ця модель тільки починає набирати обертів.
Сьогодні українські університети запрошують аграрні підприємства до співпраці для формування кадрового резерву. Самотужки університет не може забезпечити повноцінний набір студентів. Я не говорю про іноземних студентів, які обирають нас. Я говорю про випускників наших міських та сільських шкіл, які сьогодні більше схиляються до навчання в Польщі, Чехії та інших країнах. Причиною цього є війна та бажання навчатися за кордоном. Але якщо наша молодь поїде навчатися і працювати в інші країни, то хто залишатиметься працювати тут?
Ви часто відвідуєте закордонні виші, такі як Оксфордський університет. Які, на вашу думку, цікаві спостереження чи підходи могли б бути корисними для розвитку української аграрної освіти та науки?
— Так, я дуже часто відвідую закордонні університети. Головний висновок співпраці із закордонними університетами полягає в тому, що українці часто критикують нашу освіту, вважаючи її невідповідною, і багато хто намагається принизити її рівень. Однак наші візити та співпраця з Оксфордом, Кембриджем та іншими університетами підтверджують, що наша освіта нічим не гірша, і ми визнані у всьому світі.
Сьогодні ніхто не соромиться брати на роботу викладача Сумського національного аграрного університету. Наші викладачі мають такий самий потенціал, як викладачі інших університетів у Європі чи США. Наприклад, ми реалізуємо спільну з Британським королівським аграрним університетом програму «Стале сільське господарство та продовольча безпека». Наші випускники отримують повноцінний британський диплом, який визнається у всіх англомовних країнах світу: у США, Канаді, Австралії. В університеті також діє програма з вивчення системи точного землеробства та агроінженерії, яка передбачає сучасне навчання з використанням дронів, GPS тощо.
Звісно, нам би хотілося, щоб студенти навчалися в повноцінних аудиторіях. Проте через повномасштабну війну та бойові дії ми не можемо цього зробити. Водночас ми не можемо навчати біотехнологів чи лікарів дистанційно. Тому ми створюємо навчальні аудиторії та лабораторії в укриттях, працюючи над тим, щоб навіть в нинішніх складних умовах наші студенти мали змогу отримати якісну вищу освіту.
Юлія Наружна, [email protected]