Одним із найбільш знаних не тільки в Україні, а й у світі осередків селекції пшениці є Миронівка (що на Київщині), котру справедливо іменують пшеничною столицею, колискою вітчизняної озимої пшениці, оскільки саме тут функціонує Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла. Ця наукова інституція — загальновизнаний лідер української селекції озимої пшениці, бо саме тут виведено унікальні види озимої культури, що принесли славу їхнім творцям і стали взірцями селекції пшениці. І вже спираючись на створені, щороку виникають нові, не менш цікаві різновиди зернових. Яким є сьогодення інституту, які питання вирішують його працівники та що нині відбувається у царині селекції зернових культур? Про це ми говоримо з Олександром Демидовим, керівником цієї відомої наукової установи.
Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, шанований працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.
Освіта
— 1983 р. — завершив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (диплом за фахом — інженер-механік).
— 1996 р. — захистив кандидатську роботу на тему «Особливості вегетації та продуктивність післяжнивного соняшника в Дніпропетровській області залежно від методів і щільності посівів».
— 2010 р. — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (друга вища освіта — агроном)
— 2014 р. — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.
Кар’єра
— 1993–1996 рр. — представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 1994–2002 рр. — депутат Дніпропетровської обласної ради.
— 1999–2006 рр. — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 2006–2014 рр. — директор Департаменту землеробства Мінагрополітики України.
— З 2015 р. — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла
Нагороди
— 1992 р. — присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства».
— 2008 р. — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
— 2010 р. — Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
— 2011 р. — орден «За заслуги » ІІ ступеня.
— 2012 р. — Почесна грамота Верховної Ради України.
— 2015 р. — медаль «Патріот України» за активну участь у підтримці бійців АТО.
— 2020 р. — орден «За заслуги» І ступеня.
Родина: одружений, має дочку, сина, онуків.
Олександре Анатолійовичу, цей сезон аграрії характеризують як аномальний з огляду на цілковито нетипові погодні обставини. Які ж спостереження миронівських науковців?
— Справді, обставини поточного року є незвичними: в осінню пору на великій частині території країни опадів майже не було, фактично без снігу була зима, а навесні ми відзначали холоди й заморозки. Утім, якщо проаналізувати низку чинників останніх 10–12 років, то виразно видно: практично кожен рік мав свої відмінності. Загалом, широко відомо, що двох абсолютно ідентичних років за гідротермічним режимом і, особливо, розподілом опадів та динамікою температури, за цей час не було. Такі коливання зумовлені глобальними кліматичними змінами. Тож ми їх фіксуємо та беремо до уваги, створюючи нові сорти.
Чи володієте ви за таких обставин стратегією в селекційній праці? Яка вона? На чому наголошуєте?
— Якщо висловити стисло, то головна стратегія селекції на сьогодні — це об’єднання в нових сортах значного потенціалу продуктивності, якісних характеристик зерна та посиленої адаптивності. Під останньою розуміємо здатність забезпечувати відносно стабільний рівень врожайних та якісних показників за погодних коливань різних років, що забезпечується генетичною стійкістю до основних абіотичних і біотичних факторів і загальним гомеостазом організму.
Загалом, з погляду селекціонера, на відміну від виробництва, поганих років не буває. Оскільки зміни та перекомбінація метеорологічних факторів і пов’язані з цим поєднання спеки, морозів, поширення збудників хвороб, вилягання посівів тощо, дають можливість більш різнобічно вивчити селекційний матеріал і цілеспрямовано покращувати створювані сорти.
Нагадаю, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість провідних селекційних установ, має унікальне екологічне розміщення. Науковці, які засновували станції та дослідні поля на початку ХХ ст., робили це дуже обмірковано й аргументовано. Наш інститут розміщений на найвищій місцевості Київської області та вододілі двох рік — Дніпра й Росі. Глибина залягання ґрунтових вод — 50–60 м. Такі умови сприяють оцінці та формуванню селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), котрий поєднує значний потенціал продуктивності з підвищеною морозо- і зимостійкістю та досить високою посухо- та жаростійкістю.
Окрім цього, ми тривалий час здійснюємо цілеспрямовану селекційну працю на стійкість до збудників основних хвороб і якість зерна. Тому сорти пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції досить гарно поєднують ці ознаки. Такими самими характеристиками, за винятком зимо- та морозостійкості, вирізняються і ярі культури нашої селекції.
Миронівський інститут — лідер української селекції озимої пшениці. Це незаперечний факт. Та останніми роками ми бачимо, що саме з озимими в Україні є певні труднощі через кліматичні зміни. Ваша порада: що робити аграрієві — вирощувати озимі чи взагалі відмовитись від них?
— Не секрет, що серед озимих, звісно, домінує основна продовольча культура України та світу — озима пшениця. В Україні щорічні площі висіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — близько 1 млн га. Я переконаний, що компетентні аграрії добре розуміють: необхідність озимого клину — це аксіома. Відмовлятися від озимини за жодних обставин не можна! На це є безліч причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, немає ані технічних, ані природних резервів. Останні пов’язані з ранньовесняними посухами, властивими вже майже всій території країни. Звісно, перевагою озимих культур є вища врожайність. Це пов’язано з багатьма їхніми природними та біологічними особливостями. Одна з головних, безперечно, — можливість краще використовувати запаси вологи з ґрунту, особливо зимові. Прикладом може бути озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року збільшились у рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).
На жаль, критичною проблемою 2019/20 вегетаційного року була майже повна відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть і осінніх. Тому в деяких регіонах, особливо на півдні степової зони, цьогоріч виникли суттєві проблеми з озимими культурами. Втім, повна відмова від озимих не розв’яже проблеми продовольчої безпеки, а лише посилить її.
Для розв’язання цього питання потрібен системний підхід — з урахуванням того, що Україна має значну географічну територію, яка охоплює контрастні природні зони, поділені на агрокліматичні зони та підзони. Для кожної з них властиві певні особливості, які до того ж останніми роками відчутно змінюються через зміни клімату. Тому цей підхід має спиратися на обґрунтоване співвідношення культур у структурі посівних площ загалом з урахуванням агрокліматичного розміщення останніх.
Нині деякі регіони України стають «складними» для вирощування певних культур. Тому слід заповнювати цю нішу більш пристосованими культурами. Окрім цього, важливе правильне чергування культур у просторі та часі. Ну й, безумовно, ключову роль у всьому відіграє сорт. На жаль, непоодинокі випадки вирощування низькопосухостійких сортів пшениці озимої в Степу або низькозимостійких і недостатньо морозостійких сортів у лісостеповій зоні. В окремі, сприятливі роки такий невідповідний вибір не створює проблем, але здебільшого може призводити до значних втрат урожаю та його якості. Означений вище підхід, можливо, не повністю розв’язує комплекс проблем, але сприяє мінімізації їхніх негативних наслідків і запобігає великим втратам урожаю. Тому повторюсь: підхід має бути системним!
Ваш колектив заявляє, що сьогодні агровиробникам ви пропонуєте не просто сорт, а технологію його вирощування. В чому особливість технології? Чи всім вона, як кажуть, по кишені?
— Так, сьогодні ми не лише створюємо сорти, а й одразу розробляємо базові елементи технології їхнього вирощування. Основні два технологічні аспекти — попередники та строки сівби. На великий жаль, попередники, які для пшениці є найкращими за біологією, зараз займають низький відсоток (багаторічні та однорічні трави, горох, кукурудза на силос та ін.). Як відомо, нині значні площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Отже, чітко усвідомлюючи наявне на сьогодні співвідношення посівних площ культур, ми досліджуємо їхній вплив як попередників на реакцію новостворюваних сортів. З цим, звісно, пов’язані й строки сівби. Тому основне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробникові найбільш придатний для умов вирощування сорт, котрий забезпечує максимальний урожай та відповідну якість за наявного в певному господарстві чергування культур. На основі цього вибудовується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів і т. ін.).
Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям вже цього року?
— Мені приємно констатувати, що лише за 2015–19 рр. до Держреєстру сортів України внесено 57 сортів сільськогосподарських культур миронівської селекції, зокрема: пшениця м’яка озима — 17 сортів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий період на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 сорти сільгоспкультур, у тому числі: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.
Отже, нам є що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від малого фермерського господарства до агрохолдингів. Наприклад, щодо пшениці озимої можемо нагадати, що за рівнем продуктивності та напрямом використання сорти Миронівської селекції умовно поділені на декілька груп. Перша група — це короткостеблові, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов та інтенсивних технологій сорти цієї групи здатні сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Лідери цієї групи — сорти Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.
Друга група сортів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна ознака — здатність в екстремальних умовах вирощування забезпечувати отримання оптимальних урожаїв без різкого зниження нижнього порогу продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності сортів цієї групи становить до 10 т/га. Лідери групи універсальних сортів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та сорти-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.
Сорти універсального використання, поряд зі спільними для цієї групи ознаками, мають відмінності та переваги. Так, сорти Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська забезпечують стабільні високі врожаї зерна високої якості в усіх зонах України. Цим сортам властива підвищена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м2). Ці сорти широко використовують у виробництві. Головна їхня ознака — дуже висока виробнича пластичність.
Сорти селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них слід застосовувати для випікання хліба високої якості.
Останніми роками брак вологи, перенасичення сівозмін технічними культурами змушують аграріїв застосовувати пізні, за межами оптимальних, строки висіву. Ми вивели сорти Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, які успішно витримують запізнілі терміни сівби та забезпечують отримання задовільних врожаїв зерна.
Маємо сорти з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі сорти, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, вдало поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих факторів довкілля. Особливу увагу аграріїв хочу звернути на сорт європейського екотипу Світанок Миронівський, котрий у групі ранньостиглих сортів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.
Звісно, нині досить важко конкурувати на ринку насіння. У який спосіб очолюваний вами колектив пропагує миронівські сорти? Чи вирощують їх за межами України?
— Так, на ринку насіння існує жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому слід приділяти маркетинговій складовій чималу увагу. Безперечно, транснаціональні компанії набагато більше грошей інвестують у просування своїх сортів. Але й ми не стоїмо на місці, максимально пропагуємо та супроводжуємо вирощування наших сортів. У всіх куточках України ми закладаємо демополя (30–40 полігонів щороку), де аграрії на власні очі можуть переконатись, які сорти є кращими саме в їхніх умовах. Крім цього, науковці нашого інституту впродовж вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські сорти, і за результатами обстежень надають необхідні консультації. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у цих заходах беруть понад 400 вітчизняних і зарубіжних агровиробників. Також наші фахівці беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.
Ми здійснюємо співпрацю на договірних засадах із провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними й іноземними компаніями. Щороку укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання сортів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Хочу запевнити, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародного наукового співробітництва інституту. Зокрема, у 2016–2019 рр. підписано угоди про науково-технічну співпрацю з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства та лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.
У межах цих угод проведено стажування й обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співробітництва в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.
На сьогодні миронівські сорти декілька років поспіль випробовуються в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.
Однак основною складовою маркетингу є якісна генетика сорту та якісно підготовлене насіння. До слова, якість наших сортів підтверджена понад столітніми досягненнями інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, знаний не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Не таємниця, що деякі крупні зарубіжні компанії впритул наблизились до створення гібридів пшениці, їхньої комерціалізації та створили гібриди ячменю. Яке ваше ставлення до цього?
— Справді, окремі транснаціональні компанії вже вивели комерційні гібриди ячменю та пшениці. Окремі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження свідчать про вищий потенціал гібридів за врожайністю, а подекуди — і за адаптивністю. Та проведені нами кількарічні порівняння показують: не кожного року окремі з наявних гібридів мали істотну надбавку врожайності порівняно з кращими нашими сортами. В одні роки надбавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, тому потрібно ще багато над чим працювати. Ще один чинник — ці гібриди виведено в інших екологічних умовах, відмінних від умов України.
Інтерес аграріїв до гібридів зумовлений тим, що спрацьовує ефект нового — дивовижі. Але не варто забувати, що, крім обіцяної фантастичної врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер каже: «Навіщо мені ваші сорти, ось я купив гібридну пшеницю». За тонну насіння він заплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Згодом ми поцікавилися в нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Проте, сталося не так, як гадалося. Заморські гібриди, на жаль, не витримали українських погодних умов. А ще фермер вважав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто тяжіння до «дивовижі» та брак знань виробника призвели до збитків: витративши чималі гроші, він не отримав обіцяного врожаю.
Водночас я погоджуюсь, що цей напрям, безумовно, розвиватиметься. Але лише за умов, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, котрий компенсуватиме вартість насіння та необхідність купувати його щороку.
Повний цикл, створення вітчизняних гібридів нині поки що гальмується гострою потребою значних капіталовкладень у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження цього напряму все ж ведуться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із підвищеним гетерозисним ефектом. Але до створення комерційних гібридів ще залишається не вирішеною низка наукових та економічних питань. Поряд із цим, цілком переконаний: роль класичних сортів самозапильних культур ще тривалий час залишатиметься основною.
Ваше бачення майбутнього селекції сільськогосподарських культур і, зокрема, пшениці.
— Селекція — це особливий вид людської діяльності, що ніколи не втратить своєї актуальності. Це пов’язано з тим, що сорт рослин є відкритою біологічною системою, взаємопов’язаною з умовами довкілля. А постійні зміни в цій складній інтегрованій системі (сорт — довкілля — технологія) зумовлюють нові виклики та вимагають постійно створювати нові сорти з відповідними параметрами.
Безперечно, в селекційний процес впроваджуються і надалі продовжуватимуть впроваджуватись різноманітні сучасні технології. Та підкреслю, що всі вони покликані лише або генерувати генетичну мінливість, або точніше й цілеспрямованіше відбирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Утім, селекційний процес у частині комплексної оцінки та відбору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва ці сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять повністю й роль самого селекціонера, від якого і залежить основний результат селекції.
Не втомлююсь повторювати: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку потрібно поставити у фінансові рамки європейського рівня. Докорінно поліпшити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Адже не секрет, що найкращі науковці, на жаль, ідуть працювати в комерційні структури, бо там набагато вищі заробітки…
Сумно, але сьогодні наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тому людям, які в нас працюють, образно кажучи, потрібно ставити пам’ятники. Адже коли влітку спека доходить до 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6-ї ранку до 18-ї дня проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.
На моє глибоке переконання, в Україні потрібно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, яким підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Подібні центри сформувати й щодо інших культур. Справді, навіщо ці крихти державних коштів, що виділяються на науку, розпорошувати по різних науково-дослідних установах, котрі впродовж десяти років вивели один-два сорти? А державне фінансування, яке виділяється на селекцію зернових, — спрямовувати лише в організовані центри.
Однією з проблем також є те, що в Україні немає законодавства, яке б дозволило, щоб у державні наукові установи надходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не розв’язано питання можливості офіційного продажу не лише насіння, але й сортів тощо.
Кого із селекціонерів інституту ви сьогодні вважаєте прикладом для молоді? На ваш погляд, яким є їхній внесок у селекційну науку?
— Знаєте, називаючи селекціонерів сьогодення, не можна не назвати науковців, котрі створили славу нашого інституту. Безумовно, найбільш значущою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий і науковий шлях є прикладом для наслідування новим поколінням селекціонерів. Сорт-шедевр Миронівська 808 і дотепер пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його й досі вирощують.
Окрім Василя Миколайовича, велика когорта науковців